Тіло ™. Вiкторiя Гранецька

пам’ятаєш? Але я знайду тобі нове тіло. Я кохаю тебе, Іванко.

      Охоронця, що незворушно бовванів на тлі брудної стіни, майже зливаючись із нею, заледве не знудило. Ні, він був звиклий до всього, бо працював тут уже дванадцятий рік та й цього дивака бачив у стінах буцегарні не вперше. От уже п’ять років щотижня (зазвичай по вівторках) дивак приходив сюди на побачення, а його жінку виводили йому щоразу в іншій подобі – завжди у старих, поїдених часом та каліцтвами негодящих тілах. Якось привели в тілі розтатуйованого, хворого на рак легенів довічника, що кашляв, матюкався й плювався кров’ю. І йому також цей дивак зрештою зізнавався в коханні. Довбаний збоченець!

      Отак розмірковуючи, охоронець супроводив «збоченця» на вихід, біля останнього турнікета, як завжди, пригостився від нього цигарчиною. Хай би там ким був цей дивак-збоченець, а палив він справді незлецькі цигарки. Охоронець уже давно втратив надію, що й собі коли-небудь почне щодня купувати такі ж. Він складав гроші. Складеного зазвичай ставало на те, аби раз на рік їздити на зустріч випускників до провінційного містечка, звідки охоронець був родом. До таких зустрічей він завжди готувався дуже ретельно. Брав напрокат лімузин у комплекті з мовчазним шофером, статусний костюм-трійку, що від нього зазвичай несло дорогими чоловічими парфумами (запатентований винахід-бонус від власника прокату костюмів) та орендував на кілька днів солідне доглянуте тіло, що нічим не скидалося на нього навіть у молодші роки. Так, нове тіло. А що? Далебі, він може собі це дозволити. Він – заможна людина, чимало досяг у житті… На доказ брав із собою замовлені заздалегідь візитівки, де вказувалося, що він – виконавчий директор серйозної фірми-виробника елітних алкогольних напоїв, таку-сяку сувенірну продукцію (кілька пляшчин принагідно купленого елітного пійла) і вдавав із себе короля життя.

      То було неймовірне відчуття! Ловити на собі заздрісні погляди однокласників. Обіцяти колишньому найкращому другові і його якось прилаштувати на роботу до серйозної фірми-виробника елітних алкогольних напоїв, а самому тішитися, що цього ніколи не буде. Поквапливо злягатися у темному непримітному кутку з розповнілою Кендес із паралельного класу – колись першою красунею школи і за сумісництвом – дружиною друга. Великодушно – і щоб усі бачили – розраховуватися кредиткою за бенкет.

      Заради цих віртуозних «виходів у світ» він, власне, й жив. І розумів, що іншого життя ніколи не знатиме. Дружини він не мав, із дітьми теж наче не склалося, були тільки брудно-брунатні стіни буцегарні, з котрими належало зливатися-зростатися, холостяцькі вечори з пивом, фаст-фудом, телевізором і… оті зустрічі випускників. Докуривши до фільтра стріляну цигарчину, що пронизливо пахла кращим життям, охоронець сплюнув і повернувся на пост.

      Роздiл III

      Клiнiка

      1

      На роботі Юрій з’явився близько опівдня. Він швидко вийшов із машини, хряснувши дверцятами, розгонисто рушив було до ліфтів, аж раптом зачув на підземній парковці дивні пахощі. Суміш солодких жіночих