Оголений нерв. Светлана Талан

Вона теж думає, як наша бабуся? – обережно запитав син.

      – Іванна? Вона, як більшість молоді нашого міста… як би тобі м’якше сказати? – У Насті залягла зморшка між бровами. – Вона кляне бандерівців і вважає, що ти потрапив під їхній вплив, що не хочеться людям спокійно жити, то вони почали революціювати. Знаєш, одного разу я ледь стрималася, щоб її не вдарити. Ніколи не здіймала руку на своїх дітей, але в той момент, як я ридма ридала перед телевізором, коли показували вбитих юнаків, вона ляпнула: «Нема чого ревти за ними, бо самі винні, ніхто їх туди не посилав, сиділи б удома, і все було б добре». Мене як окропом облили! Звідки у неї така жорстокість? Де поділося співчуття? Хіба я так її виховувала?

      – Я з нею щойно посварився, – зізнався Геннадій.

      – Іванна останнім часом стала така нервова, – якось винувато сказала Настя. – Можливо, справа в тому, що в неї не складаються стосунки з хлопцями? Вона дуже комплексує щодо своєї зовнішності.

      – Справа не в її нестриманості, – зітхнув Геннадій і коротко розповів про сварку з сестрою.

      – Ви брат і сестра, тож невдовзі помиритеся, – Настя посміхнулася. – Ви й у дитинстві іноді сперечалися, таке буває, але не потрібно серйозно псувати стосунки через протилежні погляди. Мине трохи часу, і сестра зрозуміє, що помилялася. Ось побачиш, вона незабаром охолоне і прийде просити вибачення. А ти не переймайся, не будеш же ти сваритися з усіма, хто не поділяє твої погляди?

      – Не буду, – погодився Геннадій, – але незабаром вони всі прозріють, принаймні сподіваюсь на те.

      – Ось і добре. Зараз прийде Оксанка, а потім я принесу тобі вечерю.

      Мати турботливо поправила ковдру на ліжку, підіткнула її під ноги сину, поцілувала в маківку. «Все, як у дитинстві, – подумав Геннадій, – хоча я вже зовсім інший, зовсім дорослий».

      Довго роздумувати над словами матері та аналізувати сварку з сестрою йому не довелося.

      – Тук-тук! – почув він голос своєї дівчини. Майже одразу двері відчинилися, і на порозі постала усміхнена Оксанка – гарна, доглянута, свіжа, як щойно зрізана квітка у вранішньому саду. – А ось і я! Ти радий мене бачити?

      Знає напевно, що дуже радий її приходу, але запитує. Лисеня! Сказано, жінка: скільки разів не повторюй – ніколи не стомиться слухати компліменти. Вона пристрасно поцілувала в губи коханого, рука з тоненькими пальчиками ковзнула під ковдру, легенько торкнулася нижче живота.

      – Облиш, – пошепки сказав Геннадій, притримуючи її руку.

      – Чому? – спитала дівчина й ображено надула губки.

      – Я тобі розкрию одну страшенну таємницю, – стишеним голосом почав юнак. – Коли мене поранили, то лікар у той час був дуже голодний. Вірний клятві Гіппократа, він сумлінно розпанахав мій живіт, дістав кулю, аж тут побачив молоду печінку. Тоді лікар, щоби не нашкодити пацієнтові, відрізав невеликий шматок печінки та потрібну довжину моєї кишки, віддав їх медсестрі й наказав негайно зробити кров’янку з печінкою у моїй кишці. Медсестра побігла смажити, а лікар з усією серйозністю зшив порізані кишки