Заплакана Європа. Наталка Доляк

– лікарка. Ну, до лікарки не підходь. Капітанова пасія. Йому в рейсах було не скрутно. З такою кралею… Висока, ноги від вух ростуть, білява, пихата до безбожності, вдягнена, як лялечка. Капітан із неї пилинки здував. Був у нас іще санітар. То він усю роботу лікарську виконував. Я сумніваюся, чи Галка взагалі мала диплом медика, – задумався, ніби лише зараз про це здогадався.

      – А інша? – поцікавилася Люся.

      – Інша – тьотя Вєра. З кухні.

      – Тьотя?

      – Ну так, тьотя. Їй тоді було років п’ятдесят, не менше. Стріляна морська вовчиця. Усе життя на суднах. Варила так собі. А вже як хто їй сподобався, той не дрочив на саморобні еротичні фотокартки.

      – Тобто? – ніяк не могла в’їхати у сказане дівчина.

      – Я б чогось поїв, – Коля волів уникнути пояснень.

      – Варимо вушка? – весело прощебетала Жужа й побігла на кухню.

      – Вушка? – не второпав Коля.

      – Макарони! – почувся Жужин крик.

* * *

      Люся вмощувалася спати, батьки бачили другий сон, а може, й третій, як задзвонив телефон. Подивилася на годинник. Перша ночі. Завтра на дев’яту на практику, до книгарні. «Якщо це Катька, я її приб’ю», – подумала й подріботіла у коридор до телефону.

      – Алло! – незадоволено прошепотіла.

      На тому кінці дроту мовчали.

      – Алло! Хто це? – нервувала, дивлячись на зачинені двері до батьківської спальні.

      – Я кладу слухавку, – й одразу виконала погрозу.

      Постояла хвильку й посунула до свого дивана. На півдорозі знову задзенчало, Люся в один стрибок підскочила до апарата з дисковим набором та приглушено гаркнула:

      – Да!

      – Я з нею спав, – подав голос Микола.

      – Із ким? – більше автоматично, ніж зацікавлено, запитала Люся. – З ким ти спав, Колю? – роздратовано перепитала. Замість відповіді – мовчанка. – Та мені все одно, з ким ти там спав, а з ким ні. Знаєш… ти мені більше не дзвони… Ти не в моєму смаку… Вибач…

      – З тьотьою Вєрою, – Коля ніби не чув, що йому говорить Люся. – Вона хоч стара, та нас, молодих, любила. Хто їй сподобається, то може й не турбуватися.

      – Колю! – благально промовила дівчина. – Мені до цього немає ніякого діла! Хоча ні, мені смішно, як уявлю собі, що ти злягаєшся зі старою бабою. Б-р-р-р.

      – Я хочу, щоб ти знала про мене все, – наполегливо повідомив.

      – Навіщо?

      – Бо я тебе кохаю.

      – Та невже? – Люсі залоскотало внизу живота. – І що далі?

      – Я стою під твоїм будинком…

      – То стій.

      – Мені немає куди податися…

      – До чого тут я?

      – А ти двері відчини… Старі вже сплять?

      – Вони не старі.

      – Ну, предки…

      – Вони мама й тато… Так, сплять, – мовила ніжніше. На роздуми пішла мить. – Піднімайся!

* * *

      – Гайда на Пироговку. Там живе дядько мого знайомого. Старий поїхав на дачу. А Славко мені ключики дав, – Микола хизується зв’язкою ключів.

      Коля і Люся разом майже місяць. Коля офіційний хлопець Жужі.

      – Ходімо! –