Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич

Перший Литовський статут не був надрукований, для практичного застосування його переписували. Цим пояснюється зокрема те, що в списках, які дійшли до наших днів, зустрічаються різні виправлення і доповнення.

      Тоді границі Великого князівства Литовського проходили на схід від Смоленська, Чернігова, Брянська і включали Україну і Білорусію, в пам'яті населення яких ще живі були часи Київської Русі. У зв'язку з цим можна стверджувати, що справою великої ваги було гарантування лояльності населення цих областей, особливо у разі можливого конфлікту з Москвою, яка засвоїла основні культурні і політичні традиції Києва. Так, наприклад, історія Брянська, який не тільки без опору здався московському війську (це трапилося під час війни короля Олександра з Москвою), але й активно боровся проти литовсько-польського війська, був тим самим «тривожним дзвінком», що показав, коли у випадку продовження польсько-католицької агресії на литовських землях подібне можливо і надалі.

      Перший Литовський статут, відомий також під назвою «Старий», складається з 13 розділів, що включають 282 артикули (статті). Перший розділ трактувало питання про верховну владу і відношення до неї населення. Другий – про «земську оборону», тобто про організацію військової служби. Третій – про права і вільності шляхти. Четвертий – про суди і про суддів. Решту розділів містили норми цивільного і кримінального права, а також порядок судочинства. Статут був, безперечно, підсумком боротьби між панами-магнатами і шляхтою і закріплював ту сукупність прав і привілеїв, які добула собі шляхта. До ухвалення Статуту у Великому князівстві Литовському панувало свавілля і насильство. На шляхетські маєтки періодично практикувалися «ґвалт» і «наїзди», крім того, законодавчого оформлення вимагали феодально-кріпосницькі відносини.

      Перший Литовський статут виражав прагнення правлячого класу і робив його лояльним по відношенню до держави, яку очолював король Сигізмунд, католик по вірі і поляк по культурі. Згідно Статуту, магнатам і шляхті Великого князівства Литовського гарантувалися їх старі права і привілеї, вільне сповідання православної віри і рівноправ'я з магнатами і шляхтичами-католиками. Таким чином, закріплювалися права шляхти, яка схильна була в Литві ввести соціально-політичний лад Польщі з його безмежною владою дворянства і безправ'ям нижчих верств, які були позбавлені і тих небагатьох прав, що мали раніш.

      Шляхті було гарантовано наступне: її не можна карати без публічного судового процесу, у шляхтича не можна відібрати землю, відповідальність за злочини встановлювалася індивідуально. Також шляхта отримала право подачі апеляцій на вирішення суду воєводи або старости самому великому князеві і право вільного виїзду за кордон. «Благородні» звільнялися від усіляких податків і повинностей. За вбивство шляхтича шляхтич платив 100 коп грошей «головщини» родині убитого і стільки ж «провини» – великому князеві. За вбивство ж шляхтича холоп повинен був поплатитися головою.

      Згідно