Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов

їй, будьте ласкаві, оцей мій листочок з невеличкими віршами. Та й оставайтеся здорові, нехай вам Бог помагає на все добре. Як побачите С. Т. Аксакова і М. С. Щепкіна, то поцілуйте сих старих дітей за мене тричі.

      Згадуйте інколи щирого вашого

      Тараса Шевченка.

      308. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович

      22 листопада 1858. С.-Петербург

      Вельми і вельми шанобная

      і любая моя пані Мар’є

      Васильєвно!

      Спасибі вам, моє серце єдинеє, за ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі похожаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте. Спасибі ж вам ще раз, моє серце єдинеє.

      Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москві, та заходилися гарненько коло сего святого [діла], то це було б так. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині. На те літо, як Бог поможе, я буду в Києві і на Михайловій горі, а ви там де-небудь під явором або під вербою і поставте мою заквітчану княгиню, а я піду погулять та й зостріну її. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто і гарно. Зробіть же так, моє серце єдинеє, а я вам тепер шлю замість парчового очіпка мій невеличкий «Сон», а літом привезу величенну поему, як зробите по моєму прошенію, а як же ні, то й ні.

СОН

      На панщині пшеницю жала,

      Втомилася, не спочивать

      Пішла в снопи, пошкандибала

      Івана сина годувать.

      Воно сповитеє кричало

      У холодочку за снопом.

      Розповила, нагодувала,

      Попестила і ніби сном,

      Над сином сидя, задрімала.

      І сниться їй той син Іван,

      І уродливий, і багатий,

      Не одинокий, а жонатий,

      На вольній, бачиться, бо й сам

      Уже не панський, а на волі;

      Та на своїм веселім полі

      Свою-таки пшеницю жнуть,

      А діточки обід несуть

      Та йдучи колоски збирають,

      Як тая доленька чужая…

      І усміхнулася небога.

      Прокинулась; нема нічого,

      На сина глянула, взяла

      Його тихенько сповила,

      Та, щоб дожать до ланового,

      Ще копу дожинать пішла.

      Не здивуйте, який удався. Не забудьте ж, моя голубко сизая, моєї великої просьби і мене, искреннего вашого

      Т. Шевченка.

      С.-Петербург.

      22 ноября

      1858 года.

      309. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

      Близько 22 листопада 1858. С.-Петербург

      Дивуюсь я, читаючи Ваш лист, та й не надивуюсь: чого б то мені плисти з своїми віршами по суші під парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? Парус у своєму універсалі перелічив усі народності, тільки забув про нашу, бо ми, бач, дуже одинакові, близькії родичі: як наш батько горів, так їх грівся!

      Не годиться мені давать свої вірші під парус І того ради, що його