Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов

а ожидать паспорта в Нижнем. Жду твоего письма. Крепко, крепко обнимаю тебя и от души желаю тебе здоровья и счастья.

      Вполне преданный тебе

      М. Лазаревский.

      216. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

      18–19 жовтня 1857. Нижній Новгород

      19 октября.

      Нижний Новгород.

      Мій друже любий, мій єдиний! Сегодня, 18 октября, получив я твоє братнє-сердечное письмо. Спасибі тобі, моє серце! Ти пишеш, що Усков уже писав тобі о якімсь там недоразумении. Чом же він, дурень, не написав, яке там именно недоразумение? І тут його ніхто не знає. Я і сам не знаю, яке там те прокляте недоразумение. В Оренбург уже давно писано із Нижнего, але із Оренбурга ще нема нічого. І я і сам не знаю, що ще зо мною буде. А тим часом живу собі добре і весело отут меж добрими людьми. Овсянников, здешний архитектор, благородний, добрий і розумний чоловік, а до всього того ще і земляк наш конотопський. Мені тут добре з ним. Шкода тілько, що морози настали, не можна нічого рисовать с натуры, а то було б і геть-то весело.

      Спасибі тобі, друже мій єдиний, що ти побачився з графинею Н[астасією] І[ванівною]. Не знаю, чи получила вона моє «Киргизя» от Сігізмонда? І чи получив граф Ф[едір] П[етрович] моє письмо из Новопетровска? Як будеш у неї, то спитай, будь ласкав, і мені напиши. Письмо тепер до графа писать не буду. Треба дождаться, що там мені напишуть із Оренбурга. Я просив Герна написать мені. А ти, як получиш моє письмо, то піди до графа Ф[едора] П[етровича] і подякуй його од мене за его доброе, человеколюбивое участие, которым я радостно воспользуюсь, як прийдеться мені до скруту.

      Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. Чому ти не оженишся? Чи ми вже з тобою разом поженимось? Не швидко, я думаю, це лихо скрутиться.

      Що там робить Куліш? І де тепер його жіночка? Як побачиш її, то і її чмокни разів зо три за мене. А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». Тут есть одна книжная лавка, та і в тій тілько букварі продаються. А як буде посилать вторий том, то нехай і первий прикине, бо я первий том «З[аписок] о Ю[жной] Р[уси]» подарував нашим киевским землякам в Астрахани. Поцілуй же його та попроси, нехай мені вишле свої любії «Записки о Ю[жной] Руси», а я йому за те не пришлю, а, дасть Бог, сам привезу гостин[ця] из самой киргизской степи.

      Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?

      Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.

      Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?

      Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.

      Т. Шевченко.

      Як