Квiти Содому. Олесь Ульяненко

шо, підар? – говорить вкрадливо Макс.

      – Ти чо, охрінів. Я тобі про вищу любов втіраю! – я йому.

      – Ну ти насрав, – відповідає Макс і тягне руку за шмалом.

      Мені робиться ніяково і смішно. Ще валить сніг, сиро і така хєрня, що навіть у кіно не знайдеш. Тарантіно на відгул пішов. Ага. Посцять.

      – Мочи, що тягнеш. Я тільки й жду, щоб ти своїми мізками посрав!

      І так пру на нього, а він стоїть, ворушить кеглями. Порожняк повний.

      – А хто втірав про любов! – завівся по-новій Макс.

      – Ідіот, я тобі про любов братську. Про християнську говорив.

      Макс якось обм'як, присів навпочіпки, звісивши руки зі шмалом на колінах. Я схилився над ним в брунатних сутінках, з дорогим запахом парфумів та поту, що струменіли з цих двох.

      – Ти чого брюлік у Тоцького з пальців не зняв? – уже спокійно запитав я.

      – Я не відморозок, – тихо так, наче дитина, сказав він, і велетенські його руки затремтіли на колінах.

      – Чистої води, – гнув я своє.

      Посипав сірий як попіл сніг. Я сів поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.

      – Що з ними робити? – заворушилися кеглі у голові Макса.

      – Замочити.

      Мужик зомлів і повис на дамочці.

      – Ні. Ми їх відпустимо. Мама нічого не говорила.

      Я витягнув «берету».

      – Слухай, Макс, на кой хєр ми тягнемо цей ящик? – запитав я у нього.

      – Мама ж, блін, сказала… А ну розвернись сракою, – звернувся він до дамочки.

      – Мама, недоумку, сказала про другий ящик, – видав я йому істину в останній інстанції.

      – Еге… – він продовжував вивчати зад дамочки.

      – А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, – давив я своє.

      – Ти в натурі?

      – Куди натурніше.

      Макс заходився вивчати мужика.

      – Ідіть на хєр звідси, – заревів він бугаєм на парочку.

      – Стоять!

      – Пиздуйте!

      – Ти нариваєшся!

      – Нехай допоможуть збирати Тоцького!

      – Да, тільки разом! Да!

      Ми четверо, розплилі у жовтку всіляких там підсвіток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все поміщалося, складалося нормально, тільки ящик трохи промок і розвалився. Але чисто технічна проблема викликала у мене обґрунтовану підозру. Я зупинився з шматком грудини Тоцького і глянув суворо на Макса.

      – Макс…

      – А?…

      – Макс, – дипломатично почав я. – Ти, брат, не думай, що я знову наїжджаю на тебе…

      – Ти стосовно підара? Забудь, старичок. Давай швидше упораємося…

      – Який в хєра підар! Скоро нас самих так виїбуть, що місця на сраці не знайдеш, де штопати.

      – Ти чо?! А?

      Я сів прямо на жовтий сніг. Макс проти мене.

      – Макс, скажи, де голова?

      – Ти про шо… Лу? Я ж…

      – Макс, – тихо почав я. – Де голова Тоцького?

      Макс випнув губу, сплюнув через неї, подивився на гурт дівчат у яскравих курточках, що пускали кольорові кульки, сипали серпантином.

      – Лу, а шо, скоро Новий рік? Да?

      – Ну да.

      Парочка