Никифор Дровняк. Ростислав Коломиец

способів виразити себе за допомогою фарб і пензля?..

      Самий міф про ненормальність Никифора розвівся лише тоді, коли його творчість здобула європейське визнання і ним почали опікуватись цінителі цієї творчості. Після спеціального медичного обстеження, проведеного Варшавським інститутом психологічної гігієни, вердикт лікарів був на користь психічного здоров’я Никифора.

      Повсякчас він мандрував містом, зупиняючись де-не-де задля чергового сеансу малювання. При собі носив «жебрачого листа» під склом, написаного польською і українською мовами людиною, яка співчувала йому, юнаком-лемком, криничанином Юліаном Міляничем. Ось цей лист: «Шановне панство! Я бідний каліка без родини і без когось близького, хто б міг за мною доглядати. Живу з ласки добрих людей. Малюванням картинок заробляю собі на таке-сяке життя, аби себе утримати на Божому світі. Однак навіть у цей спосіб не можу себе утримувати, бо матеріали для малювання дуже дорогі… Просив би шановне панство про допомогу й підтримку для бідного каліки, хто чим може. Спаси Боже!» А внизу таблички – невеличка ікона святого Миколая, намальована самим жебраком.

      Святий Миколай. Никифор, образно кажучи, мав тільки одного друга. Сам собі його створив. Був ним святий Миколай, дуже часто малював його. Не маючи ні родини, ні близьких людей, він інколи знаходив притулок і співчуття у криничан. А святий Миколай був завжди поруч…

      III. Жебрак? Якби не так!

      Молитва людська є неначе дим:

      Кружляє над селом, мов білий

                                            лебідь,

      Аж стовбуром кудрявим, золотим

      Розвіється по кришталевім небі.

Богдан-Ігор Антонич

      Жебрак, що дарував людям радість. Підбере під ногами зім’ятого папірця – аркушик з учнівського зошиту «школи імені Урсули Кохановської», чи то обкладинку від цигарок, чи обгортковий папір, витягне з кишені кинутий кимось недогризок олівця, присяде (але не де прийдеться) – і щось собі шкрябає… Захоплено шкрябає. Так сталося, що малювання ще від дитинства і до кінця життя стало ледь не єдиним способом виражати свої думки і емоції.