Остановiсь, мгновеньє, ти прекрасно! (збірник). Лесь Подерв’янський

Е, «Дубки», то далеко йти нада!..

      Чорт. А ми на таксі…

      Іван Опанасович. Ні, то дурне діло! Я краще сала поїм…

      Іван Опанасович жере сало і запиває портвейном.

      Чорт (з слізьми в голосі). Ваня, ти хоч плану покури!.. (З надією лізе до кишені.) Ось тут у мене є гарний, диви, як пахне, а-а-а!.. (Сатана з насолодою нюха план і крутить хвостом.) Давай накуримося і підем хуйню якусь зробим!

      Іван Опанасович. Та їбав я його курить, від нього хуй не стоїть!..

      Чорт (плаче). А навіщо тобі, шоб стояв?!

      Іван Опанасович. Хм, як це навіщо, заїбав…

      Гриць Якович. Блядь, деж та Хуна поділась? Казала вчора, шо буде зі мною жить, а сама втекла…

      Іван Опанасович. Та біс їх зрозуміє, тих хун, он краще – вино стоїть, пий…

      Всі випивають.

      Чорт. Ваня, а може, вона щас прийде, та ми Швецію зробимо?

      Іван Опанасович. Яку це Швецію?

      Чорт (спокусливо). Ну, це коли один вафлями годує, а другий в сраку їбе. Інтєрєсно!

      Іван Опанасович. А ти шо робить будеш?

      Чорт. А я так, подивлюсь…

      Іван Опанасович. Нє, не можна. Вона комусь розкаже, нам тоді всім піздєц. Скажуть: «Іван опанасович Харченко, замість дісєртацію про Шевченка писать, зробив в общєжитії гнєздо разврата».

      Чорт. Не скаже. Ми її вафлями нагодуємо, а потім голову відріжем і закинем до студентів. То всі подумають, шо то негри…

      Іван Опанасович. Я на тих негрів дивитися не можу – чорні, а наглі! Іде в автобусі і читає якусь книжку не по-нашему, хуй просциш, тіки оченятами зир-зир. А тьолок вони наших їбуть, ті дури пащеки пораззявляють і їдуть з ними в Африку чи якусь Гвіану йобану. А негру шо, поібав, надоїло, потім ізТв, і всі діла. Вони своїх так не люблять їсти, як наших. Наша баба потіє меньше…

      Гриць Якович. Все одно пизда ставридою бздить.

      Всі троє замислено мовчать, переварюючи інформацію Гриця Яковича.

      Чорт. Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодість хотів, аж душу заклав…

      Іван Опанасович. Не помню.

      Чорт. А казав: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, я тобі вік служить буду і всіх, геть-чисто, позакладаю». Асам – слина тече з рота, зубів нема, та у вухах вати півкіла стирчить.

      Іван Опанасович. Ніхуя такого не помню, не було цієї хуйні.

      Чорт. Ну як же, Ваня, не було, када іменно шо було! Казав, я як молодий буду, то не буду більше всякої хуйні робить, у поліцаї вступати, сало їсти і таке інше, а буду ізучать «Трі стадії духа», шоб потом кричать: «Остановісь, мгновєніє, ти прекрасно!». Не ти, скажеш, а? Хто казав: «Буду Ніцше читати, а потім превозмогать в собі поца, і їбати по ночах дику вовчицю, і в Гонконзі дурний план курити». Шо, не ти? А хто казав: «Покину це село хуйове, а буду ананаси і бургундське пиздячить із манєкєнщицями в Парижі і через іх пойму марність зусиль». Шо, не ти?

      Іван Опанасович. Шоб ти з'їв, та й не пиздів!

      ГрицьЯкович (шуткує). Я тарілку супу, а ти кінську залупу. Га-га-га! (Регоче.)

      Чорт.