Пустоцвiт. Тимур Литовченко

також була розсерджена на слова канцлера, оскільки почасти вони відповідали гіркій істині. Як не намагалася імператриця змінити племінника, однак Петро Федорович своїми витівками й зухвалістю справляв не надто приємне враження. Єлизавета Петрівна жаліла його, тому що знала, у яких скотських умовах виховувався неборака… І от перед нею відкрилася цілком очевидна істина: щоб усталити становище Петрушеньки при дворі, самих лише добрих намірів (навіть якщо наміри ці виходили від самої імператриці!) виявилося геть недостатньо. І що ж його робити?!

      – Геть пішов!!! Геть!!! – крикнула імператриця, побачивши, що канцлер досі тупцює у дверях Малого кабінету. Спересердя государиня з такою силою грюкнула стиснутим кулачком по столику з розкиданими листами, що прекрасний смарагд у її персні тріснув. Однак розгнівана Єлизавета Петрівна навіть не помітила цього.

      Засмучений канцлер вийшов, занурений у дилему: вірити після всього що сталося в дурні прикмети (на кшталт пропущених помилково дверей Малого кабінету) або все-таки не вірити?! В імператриці ж розігралася мігрень, тому вона змушена була піти до опочивальні. Запрошений лейб-медик пустив їй кров і дав заспокійливу пігулку. Государині стало краще, і вона заснула.

      Пробудилася Єлизавета Петрівна пізно. Після вчорашньої напруженої бесіди з канцлером самопочуття було не надто гарним, до всього вона нарешті помітила зіпсований дорогоцінний камінчик в улюбленому персні… Не дивно, що вставати государиня не побажала, тільки наказала палацовому карлику запросити в опочивальню Олексія Розума.

      – Чого бажає моя панночка? Може, розпорядитися щодо кофею? – заклопотано поцікавився він, відданими очима впившись у Єлизавету Петрівну.

      – Не хочу я кофею, взагалі нічого не хочу! Посидь зі мною, Олесько: зле мені, не дай Боже мігрень знов розіграється, – зітхнула вона, одразу ж відчувши себе поруч із турботливим фаворитом маленькою беззахисною дівчинкою. Що не кажи, а почуття вкрай приємне!

      – Не бійся, моя дорогоцінна панночко, не повернеться мігрень.

      – Ти впевнений, Олесику?

      – Впевнений, моя панночко! Я сьогодні буду цілий день біля ніжок твоїх струнких, виконаю всі твої бажання, які не загадаєш…

      – Хочу плітки палацові послухати!

      – Будь ласка, моя панночко!

      – Що там у нас коїться, Олесю? Хто приїхав, хто відбув геть?

      – Нічого цікавого не відбулося. Хіба що дружину одного з постачальників твого імператорського двору – купця Рогожина заскочили з коханцем. Цей пройдисвіт, бач, гладкий тілом виявився, під ліжко сховався та застряг – тож витягти звідти ще довго не могли…

      – Та що ти кажеш таке?!

      – Не могли, матінко, не могли! Цілу годину проморочилися.

      Досхочу посміявшись над дурнуватим кавалером, Єлизавета Петрівна запитала:

      – А ще?

      – А ще італієць якийсь приїхав, опери співає. Голос потужний і гарний. Учора у салоні мадам Саломеї виступав. Подейкують, дуже недурний із себе… Може, запросити його? Нехай поспіває, Вашу Імператорську