Пустоцвiт. Тимур Литовченко

простецький «сніданок від тіточки Гафії», запитав:

      – А той що, невже спить дотепер?

      – Якщо ти Ванюшку-візника маєш на увазі, то він на самому світанку піднявся й назад виїхав, – Гафія повернула до Григорія розпашіле від грубного жару обличчя. – Родина у нього, сам знаєш.

      – А Кирилко?

      – Цей надворі дрова коле.

      – Невже? Ото добре! І як він?

      – Ледве за стіл посадила, – посміхнулася Гафія, – та ледь змусила цього сіромаху хоч щось перехопити! А опісля одразу ж надвір помчав дрова колоти. І звідки в нього тільки сили?! Вчора непритомнів, сьогодні майже нічого не поїв, а вже цілу годину працює… Ти не сердься на нього, Гришутко, по всьому видно, хлопчина гарний, ласкавий… А хто він такий, до речі?

      – Та так собі… майбутній царевич! – пожартував Теплов. Гафія подивилася на вихованця несхвально. Мовляв, настільки ризиковані розмови в іншому місці могли б завершитися досить кепсько. Добре, що тут їх не почує ніхто сторонній!..

      Однак уголос сказала зовсім інше:

      – Вам би, Гришутко, у лазеньку сходити. Тутечки нещодавно монастирські приходили, до них гонець зі столиці приїжджав щодо вас. То вони мені води наносили й лазеньку натопили. Я там вам віничків березових поклала й мильця…

      – Дякую, тіточко Гафіє, ти просто думки мої читаєш!

      – Та що ти верзеш!.. – зітхнула стара. – Чого вже там угадувати, якщо лазенька після далекої дороги – це найперша справа?!

      – Було б добре Кирилка в чисте перевдягнути… У тебе щось для нього знайдеться?

      – Аякже! Я от тутечки для послушників монастирських сорочки та штані шила, ще в лавру віднести не встигла. До речі, звідти вам дещо передали, от тільки не подивилася, що саме. Мішок он на лаві стоїть.

      Куховарка махнула рукою кудись убік.

      – Це добре. А чи збереглися у тебе, тіточко Гафіє, гребінь і дзеркало, що я зі столиці привіз?

      – І ножиці, й гребінь, і дзеркало – усе є, Гришутко! Аякже?! Ножиці в скриню поклала, там і лежать…

      – Тож лазенька вже готова?

      – Готова, готова! – посміхнулася Гафія.

      Діставши зі скрині ножиці й гребінь, Теплов вийшов у двір. Кирило, скинувши сорочку, оскаженіло рубав дрова. Був він надзвичайно худим і блідим, але при цьому демонстрував величезну працьовитість, що дуже сподобалося Теплову.

      – Ви от що: закінчуйте із дровами, давайте краще в лазеньці попаримося, – наказав Григорій. Юнак перестав рубати дрова й завмер, здивовано витріщившись на нього. Теплов спочатку теж здивувався, але вже за мить зрозумів, у чім річ, і м'яко пояснив:

      – То це ж я вас учора сюди привіз! Чи не впізнали?

      Кирилко насилу вгадав в одягненій по-простому людині вчорашнього шляхетного пана.

      – От що з людьми одяг робить… – промимрив замислено.

      – Це ви вірно зазначили, – схвалив Теплов. – 3 вами, Кириле, також цілком може статися аналогічне перевтілення. От тільки вдягати багате вбрання слід на оновлене тіло, а тому – в лазеньку, в лазеньку,