Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

писемності. Не було в них і хорошого шляхового сполучення. У таких умовах здійснювати централізоване управління великою територією, яку займали скіфи, було проблематично. Відповідно, населення й землі цієї держави мусило поділятися на окремі частини. Однак царські скіфи намагалися їх контролювати. І, наскільки можна судити, це їм вдавалося.

      Фрагмент пектораліз ТовстоїМогили, VI ст. до н. е.

      У такій державі існувало своє право – переважно, звичаєве. Про деякі звичаї, які фактично ставали правовою нормою, і пише Геродот. Хоча не виключено, що скіфські правителі, які мали відносно широкі контакти з греками, могли робити кроки до створення фіксованого на письмі права.

      До звичаєвого права варто віднести правила шанування царів, про що йшлося вище. Чимало норм скіфського права були орієнтовані на те, щоб скіфські воїни досягали успіхів, воюючи зі своїми противниками. Геродот відзначає, що у них «встановлено таке: першого ворога, якого вб’є скіф, він п’є його кров, а скільки інших він вб’є в битві, то приносить до царя їхні відтяті голови. За кожну голову йому дозволяється отримати щось із трофеїв, а якщо не принесе голови, то йому це не дозволяється…»[18]. А ось як ще про один військовий звичай говорить цей автор: «Один раз на рік кожен правитель області, змішавши вино з водою в кратері, дає пити тим скіфам, які повбивали ворогів, а ті, хто цього не зробили, не п’ють цього вина, але, присоромлені, сидять осторонь: бо для скіфів це найбільша ганьба»[19]. Завдяки війську, де культивувалися жорстокі звичаї, царські скіфи й утримували владу.

      Скіфія вийшла переможцем у деяких грандіозних битвах, про які говорили в античному світі. Передусім це стосується невдалого походу перського царя Дарія І Ахеменіда проти скіфів. Цей правитель зібрав величезне військо (ніби до 100 тис. осіб) і пішов 512 р. до н. е. в Північне Причорномор’я, щоб розгромити скіфів. Однак це йому не вдалося зробити, й він, фактично, зазнав поразки, полишивши землі своїх противників.

      Є в Геродота згадка про договори, що укладалися скіфами. Зазвичай вони скріплювалися присягою. Також говорить він і про суперечки між скіфами, що вирішувалися шляхом двобою «перед лицем царя».

      Геродот спеціально зазначає, що скіфи «уникають запозичати іноземні звичаї жодного народу і зокрема еллінські звичаї»[20]. Історик наводить розповіді про царя Скіла та філософа Анахарсіса, який походив із царського роду. І той і той сприйняли звичаї й релігійні традиції греків, за що позбулися життя. Ймовірно, скіфська еліта розуміла: іноземні звичаї можуть розкласти їхнє суспільство.

      І все ж чужоземні, передусім грецькі, культурні впливи давали навзнаки, особливо серед скіфської верхівки, яка охоче використовувала предмети розкоші, зроблені грецькими ремісниками. Принаймні скіфи чимало контактували з грецькими містами-колоніями на північних берегах Чорного моря, а також з елліністичним Боспорським царством. Також грецькі держави

18

Геродот. Історії в дев’яти книгах. С. 194.

19

Там само. С. 195.

20

Там само.