Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

ст. сармати вели жорстоку війну з Римом, яка виснажила обидві сторони. Зрештою, 179 р. язиги уклали мирний договір із імператором Марком Аврелієм. Тоді ж кінний загін сарматів кількістю 8 тис. осіб був взятий на службу римлянами. Їх відправили служити в Британію.

      Проте відносини сарматів із Римом не були стабільними – мир змінювався війною і навпаки. При цьому сармати розселялися на окультурених і відносно багатих землях Римської імперії.

      У ІІІ ст. на землі України прийшли германські готські племена зі Скандинавії, які завдали поразки сарматам. У IV ст. сармати приєдналися до гунів і здійснили разом із ними напади на Римську імперію. Після цього вони «розчинилися» серед інших етносів, зійшовши з історичної арени. Щоправда, у ранньомодерні часи в Україні та Польщі набув поширення сарматський міф[23]. Шляхтичі Речі Посполитої тоді розглядали себе як нащадків сарматів.

      Щодо сарматських державних утворень, їхнього права, то свідчень про них дійшло небагато. На чолі цих держав стояли вожді-царі, які, як і в скіфів, мали великий авторитет. Сарматські держави – це держави кочові, де доросле чоловіче населення було воєнізованим. Закономірно, у них домінували чоловіки. Та все ж жінки відігравали вагому роль і навіть опинялися біля керма влади.

      Щодо права, яке існувало в сарматів, то, ймовірно, воно не особливо різнилося від права скіфів. Адже ці два іранські етноси і з погляду культурного, і з погляду політичного були близькими. Це – звичаєве право, притаманне раннім кочовим державам, які були зорієнтовані на «грабіжницьку економіку». Для такого права характерним був авторитет вождів. Влада ж вождів, як правило зазвичай мала деспотичний характер, оскільки жорстке єдиноначалля необхідне було під час постійних воєнних походів. Також це право заохочувало військову доблесть. Ті чоловіки, які виявляли себе на ратному полі, вшановувалися і користувалися привілеями. Те саме стосувалося жінок, які в сарматському суспільстві долучалися до військової справи.

      Окрім кіммерійців, скіфів та сарматів, які «увійшли в історію», маючи свої кочові держави, на теренах України в стародавні часи проживали й інші племена. Зокрема, це фракійські етноси Прикарпаття та праслов’янські Полісся. Рівень їхнього матеріального добробуту, як порівняти з іранськими кочівниками й землеробами степової зони, був нижчим. Вони не створили сильних і довготривалих державних утворень. До того ж часто ставали об’єктом нападів з боку агресивних кочівників, які грабували їх, забирали в рабство.

      Держава даків за часи правління Буребісти, 82 р. до н. е.

      Щоправда, були винятки. Фракійські племена (гети й даки) створили сильну державу на чолі із царем Буребістою[24], який правив 70–44 рр. до н. е. Про нього так писав римський історик Страбон:

      Кіммерійці, скіфи, сармати, фракійці виглядали на фоні інших «варварських племен» України часів стародавнього світу як «відносно цивілізовані». Однак тут виникла низка держав, що належали до «справжнього» тодішнього цивілізованого

23

Кресін О. Український сарматизм. Мала енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996. С. 136.

24

Про Буребісту див.: Crișan I. H. Burebista și epoca sa. București, 1977.