Дао де цзин. Лао-цзы

довіри не нададуть.

      Нерішучий! Ось так він цінує слова.

      Доб’ється успіху, зробить справу,

      А люди кажуть: «У нас усе сталося само собою».

      XVIII

      Коли Великий Шлях у занепаді,

      постають «людяність» та «обов’язок».

      Коли виникають суємудрість і багатознайство,

      постає велика брехня.

      Коли серед родичів немає злагоди,

      постають «шанобливість» і «любов».

      Коли держава в темряві і в смуті, постають «віддані підданці».

      XIX

      Усуньте «мудрість», відкиньте «розумність»,

      І користь людям буде стократна.

      Усуньте «людяність», відкиньте «справедливість»,

      І люди повернуться до пошани та любові.

      Усуньте спритність, не шукайте вигоди,

      І в світі не стане злодіїв і розбійників.

      Три ці судження не відкривають усієї істини,

      Тому додам дещо, що цього стосується:

      Будь невигадливим, бережи первозданну цілісність;

      Позбувайся себелюбства, не потурай бажанням.

      XX

      Відкинь ученість, і не будеш знати печалі.

      «Звісно!» і «гаразд!» – чи далекі одне від одного?

      Краса і потворність – що їх розділяє?

      Страхи людські – не можна їх не боятися.

      Темне! Пустельне! Не дістати його дна!

      Всі люди сповнені радощів,

      Немов святкують велику жертву або навесні сходять на вежу.

      Я один певен, нічим себе не видаю, як немовля,

      яке ще не посміхнулося,

      Подорожній, котрий безсило волочиться –

      і немає куди повертатися!

      Все навколо мають у надлишку,

      Я один начебто позбавлений всього.

      У мене серце дурня – неясне, простодушне!

      Звичайні люди такі швидкі на суд,

      Я один перебуваю в невіданні.

      Звичайні люди судять так ретельно,

      Я один відчужений і бездумний.

      Спокійний у хвилюванні, немов велике море.

      Мчу привільно, немов немає для мене притулку.

      У звичайних людей на все є причина,

      Я один простий і прямий, немов неук.

      Я один не такий, як інші,

      Тому що вмію годуватися від Матері!

      XXI

      Сила всевмісної досконалості виходить єдино від Шляху.

      Шлях же ось що таке: туманне, неясне.

      О, злите! О, туманне! А в ньому є образи!

      О, туманне! О, неясне! А в ньому є щось!

      О, приховане! О, темне! А в ньому є насіння.

      Ці насінини такі справжні! Вони дають упевненість.

      З давнини і досі ім’я його не переходить,

      Завдяки йому пізнаємо велич перетворень.

      Звідки я знаю, що таке велич усіх перетворень?

      Завдяки цьому.

      XXII

      Що скривилося – тому бути цілим.

      Що зігнулося – тому бути прямим.

      Порожньому – бути повним.

      Старому – новим бути.

      Хто має мало, отримає багато.

      Хто має багато, той сліпий.

      Ось чому премудрий тримається за Єдине

      І так стає мірилом