Дао де цзин. Лао-цзы

неї немає нічого.

      Прорізають вікна і двері, щоб вдався будинок:

      А користь від будинку в тому, що в ньому є пустота.

      Воістину:

      Те, що маєш, дає вигоду.

      А те, чого не маєш, дає користь.

      XII

      Від п’яти кольорів у людей сліпнуть очі.

      Від п’яти звуків у людей глухнуть вуха.

      Від п’яти ароматів люди не відчувають смаку.

      Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачає розум.

      Рідкісні товари псують людські звичаї.

      Ось чому премудра людина

      Служить утробі й не служить очам,

      Тому відкидає те і бере це.

      XIII

      Милість безчестить: її бійся.

      Цінуй велике нещастя як самого себе.

      Що означає «милість безчестить: її бійся»?

      Милість для нас – приниження.

      Бійся, коли її отримуєш,

      Бійся, коли її втрачаєш.

      Ось що означає «милість безчестить: її бійся».

      Що означає «цінуй нещастя, як самого себе»?

      Тому, що у мене є «я», у мене є й нещастя.

      Якби у мене не було мого «я», чи міг би я бути нещасливим?

      Воістину: тому, хто цінує себе більше за світ,

      Можна довірити світ.

      Тому, хто любить себе, як світ,

      Можна вручити світ.

      XIV

      Дивлюся на нього і не бачу – називаю його найглибшим.

      Вслухуюся в нього і не чую – називаю його найтихішим.

      Торкаюся його і не можу вхопити – називаю його найдрібнішим.

      Цих трьох неможливо визначити,

      Тому я змішую їх і розглядаю, як одне.

      [Це одне] вгорі не світле, внизу не темне,

      Тягнеться без кінця і без краю, не можна дати йому ім’я.

      І знову повертається туди, де немає речей.

      Воно зветься безформною формою, нематеріальним образом,

      Воно зветься туманним і невиразним.

      Зустрічаєш його – не бачиш його голови,

      Проводжаєш його – не бачиш його спини.

      Триматися Шляху давніх,

      Щоб керувати нині сущим,

      І знати Первозданний Початок –

      Ось що таке основа та нитка Шляху.

      XV

      Ті, хто в давнину запроваджували Шлях,

      Занурювалися в витончене та початкове,

      потаємно в усе проникали.

      Настільки глибокі вони були, що пізнати їх не можна.

      Тому, що пізнати їх не можна,

      Коли доведеться описати їхню зовнішність, скажу:

      Зосереджені, немов переходять річку в зимову пору.

      Обережні, немов остерігаються турбувати сусідів.

      Стримані, немов у гостях.

      Податливі, немов на сонці лід.

      Могутні, немов один цілісний стовбур.

      Усе вміщають у собі, немов широка долина.

      Усе вбирають у собі, немов каламутні води.

      Якщо каламутній воді дати відстоятися, вона стане чистою.

      А те, що довго спочивало, зможе поступово ожити.

      Хто зберігає цей Шлях, не знає пересичення.

      Не пересичуючись, він плекає старе і не шукає нових звершень.

      XVI

      Дійди в порожнечі