Сторінка з книги. Наталена Королева

квітів та рослин. В їдальні на креденсі чи поличці – чудовий формою, барвою й везерунками звичайнісенький гарбуз, громадка червоних яблук у мальованій мисці, китиця стрюків червоного перцю на стіні, пучечок качанів кукурудзи чи навіть «кіска» часнику на тлі старовинної вишиванки – це ті природні прикраси, що, приміщені на відповідному місці, дають вражіння певности в завтрішному дні та говорять про хвальну дбайливість господині, а одночасно яркою плямкою прикрашують той чи інший куточок хати, куди паде мирний погляд людини в спокою.

      Але – все це пов’язати! Бо ж затишність, повторюю, це – ансамбль всього вашого видимого майна в одному зв’язку спокійної, некрикливої гармонії, котра – загалом – повинна відповідати вдачі та соціяльному стану господарів хати. Коли ви отримуєте 300–400 золотих місяшно, а маєте модерні срібні тарілки чи оригінали нових дорогих майстрів, – ваші гості почуватимуть себе трівожно у вашій хаті…

      Отож, хто має трохи смаку, життєвого такту та розуміє, в чім полягає гармонія взагалі, – той, незалежно від свого матеріяльного стану, зможе досягти утульности свого житла й забезпечить собі назавжди веселу думку в своїй затишній хатині…

      Лікарки та шептухи

      Здебільшого гадають, що лише новітня емансипація (зрівноправнення) жіноцтва причинилась до того, що нині так часто здибуємо жінок-лікарок. А тим часом, як свідчить історія, жінки бували лікарками і за прадавніх часів. Можна навіть припускати, що й взагалі лікування почали провадити саме жінки. Бо ж у ті, так звані доісторичні часи, коли тільки зароджувалась на землі людська культура, чоловік мав власне тільки дві справи на свойому обов’язку: нагодувати та оборонити від ворогів свою родину. Здобуваючи їжу для родини, він головне полював та ходив на лови, тим часом, як жінка здебільшого лишалася в своїм берлозі й, коли так можна сказати, дбала про свій дім та виховання своїх дітей. Вона не відходила далеко від свого житла, але живучи у вільній природі, мусіла пізнавати ті чи інші ростини, збирала всяке зілля та коріння, що всамперед робило ріжноманітнішою їжу родини. Безперечно, що вживаючи тих чи інших ростин на їжу, прадавня жінка мусіла, бодай мимовільно, робити ті чи інші спостереження над ними й помічати, що ті чи інші ростини певним способом впливають на самопочуття її та її дітей. По-друге, будучи невідлучно біля дітей, що мусіли коли-не-коли почувати себе недужими та раз-у-раз робили ту чи іншу шкоду, не могла вона сама, не чекаючи повороту чоловіка, не спробувати дати якусь раду в наглому випадку захорування чи при наглому нещастю своїх дітей. Нарешті її чоловік, що майже беззбройний виходив на полювання диких і страшних звірів, у боротьбі з ними часто мав більші чи менші поранення й нерідко повертав додому в такому стані, що на якийсь час утрачав здібність виконувати свої головні обов’язки супроти родини. Отже не тільки з почуття товариського, чи мовлючи по-нинішньому, не лише з мотивів гуманности, але й з причини конечності жінка мусіла доглядати