Вітраж. Наталена Королева

Сиділи вони певно на своїх величезних землях, мали власне військо, а скарбниця їхня часами бувала багатча й за фараонову. Та й самому населенню були вони далеко ближчі, ніж тебанський чи мемфіський «добрий бог» – фараон.

      Отже вже з цього видко, що для важкої фараонової праці утворювалась морально тяжка обстанова. Але ж ще тяжча була вона не в цих пишних виїздах у провінцію, а – головно, дома, в умовах буденного життя. Здалека і зблизьку, зо всіх боків оточували фараона добре зорґанізовані вороги, що назверх видавалися відданими його друзями. А серед цих друзів-ворогів звичайно перше місце належало найближчим фараоновим родичам. Бо ж кожний із них уважав фараона-володаря за узурпатора. Кожний із них був глибоко переконаний, що саме йому належиться далеко більше право на трон володарський. Кожний із них мав партію й вичікував лише зручного мента, щоб підставити ногу ненависному «панові обох світів».

      Друга зорґанізована ґрупа страшних фараонових ворогів сиділа в фараоновому гаремі. Власне, в Єгипті не було поліґамії для всіх инших громадян, але ж для бідолашнього «доброго бога» вона була обов’язкова. Він мусів брати собі жінок із ріжних мотивів політичного характеру. Це ж були переважно доньки приятелів та ворогів-сусідів, доньки провінціяльних номархів. Часами фараон знав про цих своїх жінок лише те, що їм треба було виплатити стільки й стільки з скарбниці, що витрати на утримання їхньої дворні, урядовців, поліції й инших гаремних службовців виносять дуже велику суму.

      Звичайно, королевою, тобто, справжньою фараонихою була тільки одна, перша фараонова жінка, яка часом також претендувала на місце свого чоловіка й мала на те законне право. І, треба сказати, що деяким жінкам щастило досягати успіху в цій боротьбі і вони звалювали найвищого пана країни.

      А в дійсности фактичним паном Єгипту були самі жерці. Вони накопичували у своїх руках незчисленні скарби, вони ж тримали кінці всіх більших, менчих і найменчих інтриґ. Вони вели перед у науці, освіті. Навіть реліґія, що їй вони служили, була инша для жерців, а инша для решти населення. Справжня реліґія «втаємничених», яку знали не всі, а лише вибрані жерці, базувалась на вірі в «єдине всемогутнє єство, наймення якого ніхто не знав», й нехтувала всіх тих богів зо звірячими головами, яких будив, умивав та вкладав спати фараон. Отже виходило, що фараон в руках цих жерців був літерально «слугою слуг божих». Тому, коли можна говорити про повстання в Єгипті, то єдиним і справжнім повстанцем міг бути лише фараон, якому зовсім не ставало сили тягти важке ярмо свого величчя та божеської влади.

      Деякі фараони і справді пробували скинути його таким шляхом, що робили революцію з королівського трону. Але ж успіх такого підприємства бував ефемеричний, після чого справу швидко ліквідовано, на фараоновому троні сідав котрийсь із спритніщих жерців і починав нову династію.

      Так короткими словами можна зрисувати образ фараонового життя й панування.

      Отож, коли він покірливо витримував усі свої