Котономіка, або Як коти економіку будували. Алексей Геращенко

наше подальше співіснування.

      На тому вони й розійшлися в різні боки, щоб попередити кішок про велику зустріч з людьми.

      Дорогою до свого будинку Джерманкет зустрів Карчуна.

      – Вітаю, голово, – промовив Джерманкет, проте не так шанобливо, як зазвичай.

      – І тобі добридень, – суворо відповів Карчун, здвигнувши брови. – Саме тебе й шукаю. Адже потрібно б зустрітися завтра на головній площі нам усім – людям і котам.

      – Саме це я й хотів від тебе почути, – відповів Джерманкет, думаючи, що Карчун отримав запрошення від його друзів.

      – То ти вже знаєш? – здивувався Карчун. – Швидко ж вони впоралися.

      Джерманкет здивовано поглянув на Карчуна, не зрозумівши його останніх слів.

      – Ну, то до завтра.

      – Бувай, коте.

      Великий вибух

      Наступного ранку кішки почали збиратися біля котячої скелі. Їх була неймовірна кількість, адже хлопці-коти добре постаралися й запросили геть усіх.

      – Треба їх якось організувати, – здивовано роздивляючись силу-силенну кішок, промовив Джерманкет.

      – Навіть не уявляю, як то зробити, – почухуючи себе задньою лапою за вухом, відповів йому Шерпон.

      – А нехай вони співають!

      – Співають?

      Джерманкет видряпався на котячу скелю і прокричав на весь голос:

      – Слухайте мене уважно!

      – Няв, – хором відповіли коти.

      – Сьогодні матимемо нагоду обговорити з людьми наші з ними стосунки, які стають дедалі нестерпнішими з їхнього боку.

      – Няв! – загорлопанили коти. – Де наша рибка, де молочко, де сирочок зі сметанкою?!

      – Тихо, тихо, – почав заспокоювати їх Джерманкет. – Ось про це ми й поговоримо з людьми. Тільки будьмо спокійними й організованими, бо коли кричатимемо, то точно ні про що не домовимося. Тому йдемо до людей вже зараз, а щоб не сваритися, то співаймо на ходу. Нумо, Шерпоне, заводь нашу улюблену пісню!

      Шерпон гордо вийшов наперед та гучно завів:

      – Оближи свій хвіст і не сумуй,

      В тебе в животі вже не бурчить,

      І на мишу більше не полюй,

      Хай сама до тебе прибіжить…

      «Хай сама до тебе прибіжить», – підхопили інші коти.

      Хорепан підбіг до Джерманкета і запитав:

      – Що то він співає?

      – Вперше чую, – здивовано відповів той. – Але що вже поробиш, треба підспівувати.

      А Шерпон, випнувши груди, виводив дедалі гучніше:

      …В тебе гострі вуха, тонкий нюх,

      Ти красивий, наче суперкіт,

      Знає і людина, і віслюк,

      Прикрашають кішки увесь світ.

      «Прикрашають кішки увесь світ, няв!» – надуваючи щоки, підхоплювали ті, що крокували за солістом.

      І ось вся ця катавасія наблизилася до центральної площі селища, де на них вже очікував людський натовп, підігрітий до суворої розмови розповідями Неоли та Хілюна.

      – Ти ба, розспівалися, – крізь зуби промовила пані Неола й сплюнула.