Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб

глянув на пагорби й насилу міг повірити побаченому. Кеттрікен і Регал на конях. Їхали пліч-о-пліч. Разом. Були наче ілюстрація до одного з найкращих пергаментів Федврена. Регал був у шкарлатно-золотій одежі, блискучих чорних чоботах і чорних рукавичках. Його плащ для верхової їзди, відкинутий з одного плеча, розвівався на ранковому вітрі та відкривав сліпучий контраст кольорів. Вітер розрум’янив його щоки й розкуйовдив чорне волосся, старанно укладене кучерями. Його темні очі сяяли. Я подумав, що верхи на високому вороному коні, який так гарно виступав, Регал виглядає майже по-чоловічому. Якби хотів, то й міг би бути чоловіком, а не лінивим принцом завжди з келихом вина в руці та дамою при боці. Чергове марнотратство.

      Ах, але оця дама при його боці – це зовсім інша річ. Порівняно з почтом, що їх супроводжував, була як рідкісна чужоземна квітка. Їхала верхи по-чоловічому, мала на собі вільні штани, і жоден із чанів у красильні Оленячого замку не міг створити цього крокусового пурпуру. Штани були оздоблені вигадливою барвистою вишивкою і заправлені в халявки чобіт, що майже сягали колін. Барріч схвалив би цю практичність. Кеттрікен мала на собі не плащ, а коротку шубку з розкішного білого хутра, з високим коміром, що захищав її шию від вітру. Думаю, що то був білий лис із тундри по той бік гір. Руки в чорних рукавичках. Вітер бавився її довгим золотавим волоссям, розвіваючи його і сплітаючи на плечах. На голову вона вдягла в’язану шапочку, найяскравішої барви, яку тільки можна уявити. Сиділа на коні в гірському стилі – високо, подавшись уперед, тож Легконога вирішила, що мусить не бігти, а гарцювати. Упряж гнідої кобили була прикрашена дзвіночками, які видавали ніжні срібні звуки, наче крижинки свіжого ранку. Порівняно з іншими жінками в широких шубах і плащах видавалася спритною, наче кішка.

      Вона викликала думки про екзотичного воїна з північного узбережжя або шукача пригод з якоїсь древньої оповіді. Відрізнялася від своїх дам, але не як високородна й пишновбрана жінка, що підкреслює свій статус серед простіших, а як посаджений у клітку яструб від співочих пташок. Я не був певним, чи слід їй показуватися так своїм підданим. Принц Регал їхав поруч із Кеттрікен, усміхаючись і розмовляючи з нею. Розмова була дуже жвавою, часто переходила в сміх. Наближаючись, я дозволив Сажці сповільнити біг. Кеттрікен стримала свого коня, усміхнулася й зупинилася б, аби привітатися зі мною, але принц Регал холодно кивнув і погнав свого коня риссю. Кобила Кеттрікен, не бажаючи відставати, рвонулася вперед і наздогнала його. Таким же коротким було привітання тих, що супроводжували королеву і принца. Я зупинився, проводжаючи їх поглядом, а тоді з неспокійним серцем продовжив свою дорогу вгору, до Оленячого замку. Обличчя Кеттрікен пожвавішало, її бліді щоки порожевіли від зимового повітря, а її усмішки до Регала були такими ж непідробно веселими, як ті принагідні усмішки, що інколи діставалися від неї мені. Все-таки я не міг змусити себе думати, що вона була настільки наївною, аби йому повірити.

      Я