.

спосіб спрямовані на «зовнішній світ» і здійснюємо психологічну рефлексію щодо нашого Я і його переживань, не покидаючи природної настанови. Ми заглиблюємося так, як ми б це зробили, якби нічого не чули про новий вид настанови, у сутність «свідомості чогось», у який ми, наприклад, усвідомлюємо існування матеріальних речей, тіл, людей, існування технічних і літературних творів тощо. Ми дотримуємося нашого загального принципу, що кожна індивідуальна подія має власну сутність, яку можна схопити в ейдетичній чистоті і яка в цій чистоті мусить належати до поля можливого ейдетичного дослідження. Відповідно до цього загальний природний факт «Я є», «Я думаю», «Я маю навколо себе світ» тощо також має свій сутнісний вміст, і тепер ми хочемо займатися винятково ним. Отже, ми екземплярно переживаємо якісь сингулярні переживання свідомості, взяті, як вони дані в природній настанові, як реальні людські факти, або репрезентуємо їх у пригадуванні чи у вільній фантазії. На такій екземплярній засаді, що є даною нам наперед цілковито ясно, ми схоплюємо і фіксуємо в адекватній ідеації чисті сутності, які нас цікавлять. При цьому сингулярні факти, фактичність природного світу взагалі зникають з нашого теоретичного погляду – як усюди, де ми здійснюємо чисто ейдетичне дослідження.

      Ми додатково обмежуємо нашу тему. Її назва: свідомість або точніше переживання свідомості взагалі в надзвичайно широкому сенсі, про точне обмеження якого на щастя не йдеться. Це не стосується початку аналіз, які ми тут здійснюємо, а натомість має стати результатом великих зусиль. Як відправний пункт ми беремо свідомість в чіткому сенсі, в якому вона попервах постає перед нами і який ми найпростіше можемо позначити як картезіанське cogito, «я мислю». Відомо, що Декарт розумів це настільки широко, що це охоплювало кожне «Я сприймаю, Я пригадую, Я фантазую, Я суджу, відчуваю, жадаю, волію» і всі схожі Я-переживання в незліченних інших плинних формах. Саме Я, з яким вони всі пов’язані, яке в цілком різні способи «в» них «живе», діє, страждає, є спонтанним, рецептивним і «поводиться» ще якось інакше, ми спочатку залишаємо поза увагою, а саме – Я в будь-якому сенсі. Далі ми ще ґрунтовно займемося ним. Наразі достатньо того, що дає підставу для аналізи та схоплення сутностей. При цьому ми незабаром будемо змушені звернутися до загальніших зав’язків переживань, які змусять нас розширити поняття переживання свідомості за межі цього кола специфічних cogitationes.

      Ми споглядаємо переживання свідомості в цілковитій повноті конкретності, з якою вони постають у конкретному зв’язку потоку переживань, до якого вони належать відповідно до власної сутності. Потому стає очевидним, що кожне переживання потоку, на яке може впасти рефлексійний погляд, має власну, інтуїтивно схоплювану сутність, певний «зміст», який можна розглядати в притаманній йому особливості. Нам ідеться про те, аби схопити цей особливий вміст cogitation у його чистій особливості та загально його схарактеризувати, тобто виключаючи все, чого не містить cogitatio в самому собі. Так