Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

Читать онлайн.



Скачать книгу

лише деяких цілком загальних характеристик природної настанови, які проявилися в наших описах із достатньою повнотою ясності. Саме ця повнота ясності й була для нас необхідною.

      У наступних реченнях ми ще раз наголосимо на найважливішому: Я стало знаходжу навколо себе просторово-часову дійсність, до якої я сам належу, як і всі інші люди, які перебувають у ній і пов’язані з нею в такий самий спосіб. «Дійсність», що означає вже саме це слово, я віднаходжу як таку, що існує, і сприймаю її, як вона мені себе дає, також як таку, що існує. Будь-які заперечення і сумніви щодо даностей природного світу нічого не змінюють у генеральній тезі природної настанови. «Цей» світ як дійсність завжди існує, у крайньому разі тут або там він є «іншим», ніж я гадав, те чи те слід так би мовити викреслити з нього під назвою «позірність», «галюцинація» тощо, з нього, який – в сенсі генеральної тези – завжди є світом, що існує. Ціль наук природної настанови полягає в тому, аби пізнати його ширше, надійніше, з будь-якого погляду досконаліше за те, як це може зробити наївне вчення про досвід, аби розв’язати всі задачі наукового пізнання, що вони постають на його ґрунті.

      § 31. Радикальна зміна природної тези. «Вимкнення», «удужкування»

      Тепер замість залишатися в цій настанові ми воліємо радикально змінити її. Це означає переконатися в принциповій можливості такої зміни.

      Генеральна теза, завдяки якій реальний навколишній світ не лише постійно взагалі усвідомлюється через схоплення, а й усвідомлюється як «дійсність», що існує, звичайно не є властивим актом, артикулюваним судженням про існування. Вона є чимось, що тривало зберігається впродовж усього тривання настанови, тобто впродовж природного притямного проживання. Принагідно сприйняте, ясно або невиразно репрезентоване, коротко кажучи, все до будь-якого мислення усвідомлене в досвіді природного світу, має у своїй сукупності й у всіх артикульованих окремих моментах характер «тут», «наявне»; характер, на якому може ґрунтуватися виразне (предикативне), поєднане з ним судження про існування. Коли ми його висловлюємо, то знаємо при цьому, що ми в ньому лише зробили темою і предикативно схопили те, що нетематично, непомислено, непредиковано вже містилося в первинному досвідчуванні, тобто містилося в досвідчуванні як характеристика «наявності».

      Тепер ми можемо поставитися до потенційної та невираженої тези так само, як до тези, вираженої у судженні. Таким повсякчас можливим ставленням є, наприклад, спроба загального сумніву, яку з цілком іншою метою, з наміром встановити абсолютно безсумнівну сферу буття розпочав Декарт. Ми спираємося на це, але відразу наголошуємо, що спроба універсального сумніву повинна слугувати нам лише як методологічна допомога, аби виокремити певні пункти, що їх сьогодні, очевидно, слід підтримувати як такі, що належать до її сутності.

      Спроба універсального сумніву належить до царини нашої цілковитої свободи: ми можемо спробувати піддати сумніву будь-що,