Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1. Блаженніший Святослав Шевчук

став непотрібний, їм лише потрібне його майно. Часто і наше ставлення до Бога та інших людей стає споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, простежує те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: діти – батьків, батьки – дітей, влада – своїх громадян, що часом інакше не вміємо ставитися до інших. І така споживацька позиція, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, майно, те, що ми можемо від неї отримати, спричиняє взаємне віддалення. Тут ідеться не тільки про фізичний простір: можна жити разом в одному домі, а бути далеко одне від одного.

      Друга риса батька – це його милосердя, яке найбільше виявляється під час його зустрічі із сином. Євангелист Лука розповідає, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це є не тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «еспланхністе». Це означає, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що він має, а його син, найдорожчий скарб і найбільше багатство.

      А третя риса цього батька, яка проявляється наприкінці притчі, – це радість. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертається – батько тішиться, наказує вчинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.

      У славному творі Достоєвського «Ідіот» описана цікава історія. Молода жінка тримає на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. І в певний момент мама вперше побачила на обличчі своєї дитини усмішку. З радості жінка перехрестилася. Той, хто бачив це, спитав: що ти робиш? А мама відповіла: «Щоразу, коли грішник клякає перед Богом, Господь до нього усміхається». Наш Небесний Отець хоче нас усіх зробити учасниками своєї радості, – учасниками того, ким є Він, і тоді, будьмо певні, матимемо все те, що має Він.

      Дорогі в Христі брати і сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато більше грішників, ніж проповіді всіх священників разом узятих. Навіть тоді, коли грішник тікає від Бога і Церкви, покидає все: хрещення, від якого відмовляється, церковну спільноту, над якою сміється, до його свідомості постійно промовляє притча про блудного сина, що, наче внутрішній голос, кличе його назад до батька, назад додому.

      Я хочу всім вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуємося, засяяла Божа усмішка, щоб ви віднайшли нашого Небесного Отця і справді по-синівськи до Нього відкрилися, щоб на своїй шиї відчули обійми того Бога, який у милосерді та всепрощенні рухається до нас. Його око не осуджує, а визволяє і спасає, щоб у глибині нашого серця прозвучали Божі слова: «Треба веселитися, бо мій син (моя донька) був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

      М’ясопусна неділя

      с. Княжичі (біля Києва), Київська Трьохсвятительська духовна семінарія, 18 лютого 2012 року

Мт. 25, 31–46

      Преосвященний владико Богдане!

      Всесвітліші отці ректори Львівської та Київської духовних семінарій!

      Всесвітліші та преподобні отці!

      Любі сестри!

      Шановна