Нарцис і Ґольдмунд. Герман Гессе

сину мій; це було б марнуванням цих божих дарів, якби я наказав тобі виконувати неприємну роботу. Ти будеш, либонь, учителем і вченим. Чи ж ти сам не бажаєш цього?

      – Вибачте, отче, я ще не зовсім розумію, чого хочу. Наука завжди приноситиме мені радість, як інакше? Але я не думаю, що наука буде моїм єдиним заняттям. Та й не завжди бажання визначають долю і покликання людини, є щось інше, певна приреченість.

      Абат слухав уважно й серйозно. Проте на його обличчі була помітна посмішка, коли він сказав:

      – Наскільки я знаю людей, то ми всі, особливо замолоду, трохи схильні плутати провидіння з власними бажаннями. Але розкажи мені про це сам, бо ти вважаєш, що нібито знаєш своє призначення наперед. У чому воно полягає?

      Нарцис прикрив свої темні очі, так що вони сховалися під довгими чорними віями. Він мовчав.

      – Говори, сину мій, – заохотив абат після тривалого очікування. Тихим голосом і з потупленим поглядом Нарцис почав говорити:

      – Мені здається, милостивий отче, ніби я знаю, що призначений передусім до монастирського життя. Думаю, що стану монахом, священиком, вікарієм і, можливо, навіть абатом. Я так думаю не тому, що цього бажаю. Я не прагну обов’язків. Та вони будуть покладені на мене.

      Обидва довго мовчали.

      – Чому ти так вважаєш? – запитав старий нерішуче. – Яка саме твоя риса, крім вченості, спонукає тебе до цієї думки?

      – Ця риса полягає у тому, – поволі мовив Нарцис, – що я відчуваю природу й призначення людини, не тільки свою власну, а й інших. Ця властивість змушує мене служити іншим, керуючи ними. Якби я не був народжений для життя в монастирі, мусив би стати суддею або державним діячем.

      – Може, й так, – кивнув абат. – А чи випробував ти свою здатність розпізнавати людей та їхні долі на практиці?

      – Випробував.

      – Можеш навести приклад?

      – Можу.

      – Гаразд. Оскільки мені не хотілося б проникати у таємниці наших братів без їхньої згоди, може, ти мені розповіси, що, на твою думку, ти знаєш про мене, твого настоятеля Даніеля.

      Піднявши повіки, Нарцис подивився настоятелеві у вічі.

      – Це ваш наказ, милостивий отче?

      – Мій наказ.

      – Мені важко говорити про вас, отче.

      – Мені теж важко, юний брате, схиляти тебе до розмови. Та я це роблю. Говори!

      Опустивши голову, Нарцис тихо промовив:

      – Я мало що знаю про вас, шановний отче. Я знаю, що ви – слуга Божий, якому було б миліше пасти кіз або дзвонити у дзвони в скиті та слухати сповіді селян, аніж керувати великим монастирем. Я знаю, що ви плекаєте особливу любов до святої Божої Матері й найбільше молитеся до неї. Нині ви молитеся про те, щоб грецькі й інші науки, якими займаються у цій обителі, не викликали сум’яття в душах ваших підопічних і не становили для них небезпеки. Ви молитеся часом, щоб не втратити терпіння супроти вікарія Ґреґора. Ви молитеся нині про легку кончину. І ви, я так думаю, будете почуті й матимете мирну кончину.

      У