Гріхи батьків. Джеффри Арчер

коричневої води, яку називали чаєм, поставив свій кухоль на стіл.

      – Якщо не їстимете свій рибний пиріг, я можу його доїсти? – запитав молодик, котрий сидів поруч.

      Джайлз кивнув, і вони помінялися тарілками. Сусіда більше нічого не сказав, поки не доїв.

      – Я знаю вашу маму, – повідомив молодик.

      Джайлз придивився до нього уважніше, дивуючись, як таке можливе.

      – Ми постачаємо м’ясо до садиби та Беррінґтон-холу, – пояснив чоловік. – Мені подобається ваша мама, – додав він. – Дуже приємна леді. До речі, я Бейтс, Террі Бейтс.

      Він міцно потиснув Джайлзу руку:

      – Ніколи не думав, що сидітиму поруч із вами.

      – А тепер, хлопці, гайда звідси! – наказав капрал.

      Нові рекрути похопилися з лавок і рушили за капралом із їдальні через плац до ніссенівського бараку[8] з написом «Марна» на дверях. Ще одна славетна битва вессекців, як пояснив капрал перед тим, як відчинити двері в їхнє нове житло.

      Тридцять шість ліжок, по вісімнадцять із кожного боку, заповнювали весь простір, не більший за їдальню в Беррінґтон-холі. Джайлз опинився між Еткінсоном і Бейтсом. Подібне на школу, подумав він, хоча й помітив одну-дві відмінності упродовж кількох наступних днів.

      – Баста, хлопці, маєте час роздягнутись і похропти.

      Задовго до того, як останній рекрут заліз у своє ліжко, капрал вимкнув світло і гукнув:

      – Переконайтесь, що всі заплющили очі. Завтра у вас буде дуже важкий день.

      Джайлз не здивувався б, якби він додав, немов Фішер із його старого навчального закладу: «Ані пари з вуст після гасіння світла».

      Як і обіцяли, жарівки спалахнули знову о п’ятій годині наступного ранку, хоча Джайлз і не встиг кинути оком на годинник після того, як у приміщення увійшов сержант-майор Доусон і зарепетував:

      – Останній чоловік, хто поставить обидві ноги на землю, першим потрапить на багнет!

◾

      Більшість ніг швидко гупнули об підлогу, коли сержант-майор дійшов до середини казарми, а його стек уже гримав по ліжках тих, чиї ноги досі не торкнулися підлоги.

      – А тепер слухайте уважно, – продовжив він. – Даю вам чотири хвилини, щоби умитися та поголитися, чотири хвилини – щоб прибрати ліжко, чотири хвилини, щоб одягнутися, та вісім хвилин, аби поснідати. Загалом двадцять хвилин. Не рекомендую базікати, бо ви не можете дозволити собі гаяти час, і в будь-якому разі я єдиний, кому дозволено тут розмовляти. Це зрозуміло?

      – Ще б пак, – зронив Джайлз, викликавши хвилю здивованого сміху.

      За мить сержант-майор уже стояв перед ним.

      – Щоразу, коли ти розтулятимеш свій писок, синку, – гукнув він, поклавши свій стек на плече Джайлза, – все, що я хочу почути, це: так, сер, ні, сер, як накажете, сер. Це зрозуміло?

      – Так, сер, – промовив Джайлз.

      – Не думаю, що почув тебе, синку.

      – Так, сер! – вигукнув Джайлз.

      – Уже краще. А тепер бігом до умивальної кімнати, миршавий

8

Ніссенівський барак – збірна конструкція напівциліндричної форми з гофрованого заліза; під час Першої світової війни їх використовували як тимчасові армійські казарми або господарські споруди; названий на честь автора конструкції – підполковника Пітера Нормана Ніссена (1871–1930), канадсько-американсько-британського гірничого інженера, винахідника й офіцера армії Його величності.