Небезпека «Дому на околиці». Агата Кристи

ви остання представниця древньої фамілії, мадемуазель?

      – От іще, ми невеликі цабе. Та все ж Баклі прожили тут два чи три століття. Мій брат помер три роки тому, тож я остання в родині.

      – Як сумно. То ви живете там сама, мадемуазель?

      – О, я частенько буваю у від’їзді, а коли повертаюся, то зазвичай у домі ціле гамірке збіговисько: одні приходять, інші йдуть…

      – Це так по-сучасному. А я уявляв вас у темному, таємничому маєтку, де вас переслідує родинне прокляття…

      – Ну й чудеса! Яка у вас, певно, романтична уява. Ні, привидів там не водиться. А коли й так, то це якийсь добрий дух. Бо я вже тричі уникала наглої смерті за стільки ж днів. Напевно, мені хтось ворожить на життя.

      Пуаро насторожено випростався.

      – Уникали смерті? Та що ви кажете, мадемуазель!

      – О, це було не надто захопливо! Такі собі, знаєте, неприємні випадки. – Вона раптом різко смикнула головою, бо поряд саме пролетіла оса. – А бодай цим комахам! Тут, певно, десь неподалік їхнє гніздо.

      – Що, мадемуазель, не любите бджіл із осами? Вони вас були покусали, еге ж?

      – Ні… але терпіти не можу, коли вони ось так проносяться повз са́ме обличчя.

      – Як кажуть у вас, англійців, «бджола у чіпець»[6].

      Але тут якраз принесли коктейлі. Тож ми всі здійняли келихи і обмінялися звичними пустопорожніми фразами.

      – Мене, власне, чекають на коктейль усередині, – зауважила міс Баклі. – І вже, гадаю, дивуються, куди я поділася.

      Пуаро прокашлявся й відставив свій келих.

      – Ех, мені б чашечку доброго, духмяного шоколаду, – промурмотів він. – Але в Англії його не варять. А втім, тут є і деякі дуже милі традиції. Взяти молодих панянок – вони то знімають, то надягають свої капелюшки… і то так легко… так граційно…

      Дівчина витріщилася на нього.

      – Про що ви? А чом би й ні?

      – Ви питаєте, бо юна, мадемуазель, геть-зовсім юна. А для мене видається природним носити високу й укладену зачіску – таку, щоб капелюшок тримався на шпильках – là… là… là… et là[7].

      І він чотири рази зловісно проштрикнув повітря.

      – Але ж це страх як незручно!

      – Ще б пак! – видобув Пуаро. Жодна мучениця-жінка не вклала б у ці слова більшої пристрасті. – Коли дув вітер, це були сущі тортури – і починалася мігрень.

      Стягнувши з голови свого простого фетрового крисатого капелюшка, міс Баклі кинула його додолу поруч себе.

      – Ну а тепер ми робимо ось так, – сказала вона, розсміявшись.

      – І це розсудливо й чарівно, – мовив, злегка вклоняючись, мій друг.

      Я з цікавістю подивився на нашу співрозмовницю. Скуйовджене волосся надавало їй ельфійської подоби. Та й узагалі було в дівчині щось казкове: це маленьке жваве личко у формі квітки братків, ці величезні сині очі й дещо іще – захопливе та невідступне. Може, якийсь натяк на відчайдушність? А під очима в неї темніли кола.

      Терасою, на якій ми сиділи, користувалися мало. Більшість відвідувачів уподобали головну, одразу за рогом, де стрімчак нависав

6

Bee in one’s bonnet – (досл.) «бджола в чіпці», «безглузда примха, пунктик, “заскок”» (пор. укр. муха в носі або таргани в голові).

7

Тут… тут… тут… і тут (фр.).