Небезпека «Дому на околиці». Агата Кристи

Читать онлайн.
Название Небезпека «Дому на околиці»
Автор произведения Агата Кристи
Жанр Классические детективы
Серия Легендарний Пуаро
Издательство Классические детективы
Год выпуска 1932
isbn 9786171277335



Скачать книгу

пояснюю, що я вже зовсім не той – чого ж вам іще? Я відійшов від справ, зі мною покінчено.

      – Рано вам списувати себе з рахунків! – палко вигукнув я.

      Пуаро ляснув мене по коліну.

      – Осьде слова доброго друга… і «вірного пса». Хоч ви й не помиляєтеся. Мої сірі клітинки і досі функціонують… упорядкованість, метод – усе це нікуди не зникло. Але раз я відійшов від справ, mon ami, значить відійшов! Кінець! Це тільки улюбленці райка по десять разів ідуть зі сцени, щоб знову повернутися «на біс». Я з усією великодушністю заявляю: треба дати молодим дорогу. А раптом вони зроблять щось путнє? Хоча й сумнівно, але раптом? Так чи інак, а вони цілком впораються з цим безперечно марудним міністерським розслідуванням.

      – Але ж, Пуаро, після всіх його компліментів!

      – Я вищий від лестощів. Міністр внутрішніх справ – людина розумна і знає: якщо лише йому вдасться заручитися моєю підтримкою, у нього все буде гаразд. То чого ж ви очікували? Але йому не пощастило. Еркюль Пуаро розкрив свою останню справу.

      Я мовчки подивився на нього. У глибині душі мені було до сліз шкода, що він такий упертюх: розплутавши справу подібного штибу, детектив міг би додати ще більше пишноти своїй уже й так усесвітній славі. А все ж я не міг не захоплюватися його непохитністю.

      Зненацька в мене промайнула ідея і я всміхнувся, зауваживши:

      – Дивно, що ви не боїтеся. Робити таку категоричну заяву – це, як не крути, спокушати богів.

      – Я абсолютно виключаю, щоб хтось міг похитнути рішення Еркюля Пуаро, – відрізав він.

      – Он як, абсолютно виключаєте?

      – Ви маєте рацію, mon ami: такими словами не слід розкидатися. Eh, ma foi[4], я ж не кажу, що навіть якби куля вдарила в цю стіну коло самої моєї голови, то я й тоді не став би розбиратися в цій справі! Зрештою, всі ми люди!

      Я посміхнувся. На терасу поруч нас тільки-но впав невеличкий камінчик, і химерна аналогія Пуаро потішила мою уяву. А він, нагнувшись, підібрав його, тим часом ведучи далі:

      – Так, усі ми люди. Чи, коли хочете, пси, які сплять, – ну й нехай, от і добре, – але ж такого пса можна й розбудити. У вашій мові є прислів’я з цього приводу[5].

      – Власне, – мовив я, – якщо завтра вранці виявиться, що вам підкинули на подушку кинджал, нехай злочинець, який підклав його туди, начувається!

      Детектив кивнув, але якось неуважно.

      Аж тут раптом, на мій подив, підвівся і став спускатися східцями, що вели з тераси в сад. А тим часом унизу завиднілася дівчина, яка поспішала вгору, до нас.

      Не встиг я скласти собі присуд, що вона, поза сумнівом, справжня красуня, як мою увагу привернув Пуаро, який, не дивлячись під ноги, перечепився об корінь і важко гепнувся. На той момент він якраз порівнявся з дівчиною, тож ми з нею, взявшись кожне зі свого боку, допомогли йому підвестися. Я, звісно, був поглинений своїм другом, проте в мене залишилося розпливчасте враження про темне волосся, личко пустунки й великі сині очі.

      – Тисяча вибачень, – бурмотів Пуаро. – Ви вкрай люб’язні, мадемуазель. Мені надзвичайно шкода… Ой!.. Моя нога – вона відчутно болить. Ні-ні, це, власне, дрібниця, кісточку



<p>4</p>

Тут: ох, далебі (фр.).

<p>5</p>

Let sleeping dogs lie – «нехай пси, що сплять, лежать собі» (пор. укр. не буди лихо, доки спить тихо).