Крижане кохання ГУЛАГу. Галина Горицька

систему, табори смерті, Сибір. СИБІР. Нє, не той, що верхівками дерев високих шелестить майже в тропосфері. Не той, що легені планети. А інший… Отой, русскій Сібірь. Як хер стоячий від замерзлих онуч на ногах зеківського мерця, що на другу добу етапування ногами вперед із вагону того чорного, всеосяжного, страхітливого, немов сама смерть…

* * *

      Повертаючись до тих вагонів… Їх ще називали «вагон-зак» – більш утилітарно й виважено. А ось повна назва «вагон-ув’язнених» збереглася хіба що на паперах – якось не прижилась. І ви не думайте, шановні, що когось там спеціально морили спрагою, голодом, фізичним виснаженням, чи що… Адже в них їхала дармова рабська сила, котру треба було довезти до всіх тих фабрик-заводів-лісозаготівель, аби вони в Сибіру відвойовували в диких нетрищах право на світ «соцбудівництва», світ фінальної фази побудови соціалізму в одній країні. Всі дії конвою чітко виважені й раціональні та, звісно ж, мають пояснення.

      Гена напружився, бо сусід болісно копнув його під ребра, але промовчав. Сутички йому тут були не потрібні. Почав згадувати, чого його, ще зеленого випускника юридичного, що потрапив до органів, навчали в однорічній чекістській школі. Адже ГУЛАГом заправляли також вони – МДБешники. І була в них вступна лекція про етап і конвой. Згадав… Води не даватимуть. І не тому, щоб арештанти мучилися, а тому що штат обмежений. Одні солдати стоять у тамбурі, інші – в коридорі на посту, ще – на станціях лазять по дахах вагонів і заглядають під них – контролюють, аби арештанти не зробили дірок. Друга зміна спить. Всім годин сну – це їхнє право, адже військовий стан давно скасували. То ще й води відрами на полустанках носити цим «ворогам народу»? Собі не напасешся. Та є й інша причина – випорожнення. Строго за протоколом, а «тот суров, словно прірода Сібірі».

      Треба зайняти єфрейтора і двох солдатів. Виставляють два поста – один біля дверей вбиральні, другий – у коридорі з протилежного боку, а єфрейторові доводиться щоразу відсувати й засувати двері купе, спершу впускаючи попереднього, потім випускаючи наступного. Статут дозволяє випускати тільки по одному, щоб не кинулися навсібіч і не почали бунт. І виходить, що ця допущена до вбиральні людина тримає десь у середньому тридцять арештантів у своєму купе й сто двадцять в усьому вагоні та ще й наряд конвою. Отже, щоб випорожнилися сто двадцять людей, навіть якщо вони це робитимуть дуже швидко, потрібно дві години часу.

      Гена знав, з’явиться, як «піть дать», ще й людський чинник. Той нестерпний, котрий псував йому життя на чекістській роботі, а тепер він і сам боїться стати ось тим людським чинником. Бо все одно якийсь арештант через пів години після відвідувань вбиральні знову почне бідкатися й проситися до вітру, його, звичайно, не випустять, і він напаскудить прямо в купе. А потім настане черга єфрейтора грати роль колишнього Гени, котрий зневажав і ненавидів ЗеКа, тобто тих, ким він і став сьогодні. Єдиною турботою того єфрейтора буде змусити цього нещасного ув’язненого голими