Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі Сікібу

моя давня мрія. Сподіваюся, що й ви почуваєтесь, як удома. Тож було б добре, якби ви навідалися в Південні покої і там разом з юною панночкою, яка тільки починає вчитися грати, вправлялися б у грі на кото. Там ніхто не скаже про вас жодного зневажливого слова».

      «Зроблю так, як ви бажаєте…» – з готовністю відповіла Тамакадзура.

      Пізнього вечора Ґендзі зайшов до пані Акасі. І коли відчинив двері галереї, то відчув, як крізь завісу перед її покоями на нього війнули чарівні пахощі, що свідчили про шляхетний смак господині. Її самої не було видно. «Де ж вона?» – здивувався Ґендзі, озираючись навколо. А коли помітив розкидані всюди списані аркуші паперу, взявся їх розглядати. На подушці-сидінні з білої китайської парчі в красивій облямівці лежало гарне китайське кото, в курильниці тонкої роботи диміло куриво «дзідзю», яке набувало особливої вишуканості, проникаючи в кожний куток і змішуючись з куривом «ебіко»[69]. Розглядаючи тексти на списаних аркушах паперу, використаних для вправ з краснопису, Ґендзі зміг оцінити вишукану майстерність авторки. Пані Акасі писала простим і разом з тим приємним скорописом, уникаючи занадто складних знаків.

      Мабуть, її схвилювала відповідь «паростка сосни», і вона, згадуючи зворушливі старовинні пісні, написала:

      «Яка радісна звістка!

      Соловей, що на дереві

      Між гілками квітучими пурхав,

      Завітав раптом

      В рідне гніздо у долині… —

      і додала: – От і дочекалася його голосу…»[70] А коли Ґендзі прочитав слова: «Мій дім стояв під пагорбом…»[71], то, зрозумівши, що пані Акасі написала їх для власної розради, засяяв чарівною усмішкою. Він узяв пензель і вже хотів дописати щось від себе, як раптом вона увійшла. Як і раніше, трималася скромно й шанобливо. «Іншої такої немає в цілому світі!» – подумав Ґендзі. Її волосся, що м’яко спадало вниз, виразно виділяючись на тлі білого одягу, додавало їй такого чару, що він вирішив заночувати в її покоях, хоча й не планував у перший день нового року викликати заздрість інших жінок і давати їм привід думати, що він віддає перевагу пані Акасі. Та найбільше образилися жінки з Південних покоїв пані Мурасакі.

      Ще вдосвіта Ґендзі пішов додому, вкрай засмутивши пані Акасі тим, що не дочекався ранку. Передчуваючи, що дружина, яка чекала його повернення, напевне, буде в поганому настрої, Ґендзі, намагаючись її заспокоїти, сказав: «От дивина! Учора ввечері за розмовою зморила мене дрімота, як малу дитину, але ніхто мене не розбудив…» Однак, не діставши виразної відповіді, невдоволений, він ліг і, поки сонце не піднялося високо в небі, вдавав, що спить.

      Оскільки цього дня, другого дня Нового року, відбувався Прийом високих гостей, то під цим приводом Ґендзі вирішив не зустрічатися з дружиною. У садибу на Шостий лінії, як завжди, прибули високі вельможі й принци крові. Звучала прекрасна музика, а подарунки і винагороди не мали собі рівних у світі. Гості трималися

69

Куриво «дзідзю» використовувалося для обкурювання приміщень, а «ебіко» – як пахощі для одягу.

70

Слова за мотивом такого вірша: «Перлиною новою / Новий рік заблистить / Завтра вранці, / Тож будемо чекати, / Коли ж соловей заспіває» (Сюївакасю», 5).

71

Цитата з вірша: «Мій дім / Стояв під пагорбом, / Де сливи розцвітали, / І чула я не раз / Спів солов’їний» («Кокінвакарокудзьо», 1820).