Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

шпалерами Блуа й мовчки слухати ридання сердешної герцогині Орлеанської, в якої Азенкур забрав чоловіка. Та щоразу вислуховувати нотації виховательки або кудкудакання духівника, бо їм здається, що шляхетна дамуазель має розмовляти тихіше, ходити повільніше, поводитися скромніше та не мати жодних інтересів, окрім молитовника та волі родини. Це геть не пасувало вдачі дівчини. Отож коли вона під рясною зливою вийшла з дормеза в Анжері, то вже не намагалася приховати вдоволену посмішку на вустах та щире зацікавлення у погляді.

      Відтоді як її зведена сестра, дамуазель Маргарита, поїхала до Бретані чотири роки тому, Ізабелла почувалася надзвичайно самотньою: герцогиня не мала часу та бажання приділяти їй увагу. Племінниця Жанна була аж на три роки молодша, досі ще гралася у ляльки й не мала великої охоти ані до книжок, ані до гри на арфі та співів, ані до придворних танців. Ізабелла ж прагнула бути зразковою придворною дамою: освіченою, елегантною, витонченою у рухах, смаках та зацікавленнях. Дамою, яку дофін згодом назве милою кузиною, а шевальє будуть битися за право запросити її на танець, супроводжувати на полюванні чи носити її кольори на турнірі. І коли вона заходитиме до зали у темно-червоній сукні із довгим шлейфом з генуезького оксамиту, який дуже пасує їй, то… Вона не встигла домріяти, бо пажі в лівреях королеви Йоланди відчинили двері перед орлеанським почтом.

      Королева Йоланда прийняла гостей у дамському покої із гобеленами, що зображали життя святої Катерини. Таке майже домашнє приймання не передбачало надмірних церемоній, королева була у звичайній сукні, навіть без королівського обруча. Герцогиню Орлеанську, свою далеку родичку, її величність радо розцілувала в обидві щоки та запропонувала сісти поруч із нею на вкриту гаптованими подушками лаву.

      – Рада вітати вас при анжерському дворі, – мовила королева, привітно посміхнувшись, рухи її були вишуканими та величними водночас.

      Тепер граф де Вертю міг представити її величності свою племінницю та зведену сестру. Жанна бліда, як передзимова троянда, граційно підвелася, Ізабелла так і стояла, у реверансі, опустивши голову, чекаючи, поки королева до неї звернеться.

      Йоланда запросила Жанну сісти поруч, адже вона доводилася рідною онукою королеві Франції, яку від народження заручили із спадкоємцем герцога Алансонського. А герцоги Алансонські завжди були союзниками герцогів Анжуйських. Потім її величність звернула увагу на другу дівчину. Їй, звісно, доповіли, що це позашлюбна дочка покійного герцога, яку виховували з колиски разом із законними дітьми, бо батько її визнав та обіцяв посаг. Окрім того, дівчина має приєднатися до її придворних дам – це було давно узгоджено із її братом, полоненим герцогом Орлеанським, у листуванні. Та королева одразу ж хотіла вказати дівчині на її місце, не звертаючи на неї надто пильної уваги.

      – Моя зведена сестра, дамуазель Ізабелла, ваша величносте, – квапливо промовив граф де Вертю, розуміючи, що бідолашна дівчина,