Тік-Ток з Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

тебе! – з жаром вигукнув Садівник. – Але чесна людина ніколи не знехтує обов’язком в ім’я любові. Мій обов’язок – виставити вас звідси, тож вимітайтеся!

      Із цими словами він схопив граблі й загрозливо замахнувся на прибульців, змушуючи їх відступити. Втім, ослика граблі анітрохи не налякали: його копита були вже зовсім близько від Садівника, але той, щоб уникнути удару, навмисне повалився на спину.

      Тим часом троянди щільним натовпом оточили нещасних вигнанців, і ті незабаром переконалися, що під зеленим листям ховається багато гострих шипів, значно небезпечніших, ніж копита Хенка.

      Ні Бетсі, ні Озга, ні Косматий чоловічок, ні ослик не мали бажання зазнати на собі їхню гостроту. Вони посунули вбік, але відчули, як невідома сила повільно втягує їх через садову хвіртку назад в оранжерею, волочить по ній до головного входу і далі через всю територію Країни Троянд, втім, не надто велику.

      Принцеса троянд гірко плакала. Бетсі сердилась і обурювалася, Хенк безстрашно кричав своє «І-а!», а Косматий чоловічок начебто безтурботно насвистував собі під ніс.

      Країну Троянд відділяв від інших земель глибокий рів, але в одному місці через нього було перекинуто висячий міст. Королівський Садівник опустив його, щоб вигнанці могли перебратися на інший бік, а потім знову підняв, і разом із трояндами повернувся в оранжерею.

      Усі з різношерстої четвірки однаково пильно дивилися вдалину. Але нічого втішного для себе не знаходили: перед ними стелилася лише пустельна, незнайома земля.

      – Я не шкодую, що так вийшло, – заявив Косматий чоловічок. – Я ж повинен шукати свого брата, тож мені однаково, куди йти.

      З цими словами він ступив на кам’янисту стежину.

      – Ми з Хенком допоможемо тобі шукати брата, – оголосила Бетсі, намагаючись, щоб її голос звучав веселіше. – До мого будинку звідси дуже далеко – я навіть сумніваюся, чи знайду коли-небудь туди дорогу. Чесно кажучи, мандрувати по різних краях, де тебе на кожному кроці чекають пригоди, куди цікавіше, ніж сидіти вдома. Правда, Хенку?

      – І-а! – відповів Хенк, і Косматий чоловічок подякував їм обом.

      – А мені тепер навіки судилося поневірятися на чужині, – з легким зітханням сказала Принцеса Озга із Країни Троянд. – Тож якщо я не можу повернутися у своє Королівство, то із задоволенням допоможу Косматому чоловічку у пошуках його зниклого брата.

      – Як це благородно з вашого боку, пані, – сказав Косматий чоловічок. – Ось тільки чи вдасться мені знайти підземну печеру Металевого Монарха? Адже інакше я ніколи не знайду свого нещасного брата.

      – Невже ніхто не знає, де вона розташована? – запитала Бетсі.

      – Хто-небудь, може, й знає, – відповідав Косматий чоловічок. – А ось ми не знаємо! Найправильніше зараз – йти далі не зупиняючись, поки не зустрінемо кого-небудь, хто вкаже нам шлях до печери Руггедо.

      – Хтозна, може, ми й самі її знайдемо, без чужої допомоги, – задумливо промовила Бетсі.

      – Цього не знає ніхто, крім автора цієї книжки, – сказав Косматий чоловічок. –