Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

вісім 37-мм зеніток. Однак до капітуляції Франції «Рішельє» ввести до бойового складу не встигли, на «Жан Бар» не були завершені будівельні роботи, а «Клемансо» взагалі знаходився на стапелі (зрештою, його так і не добудували). Таким чином, на початок Другої світової війни ВМС Франції мали два сучасних лінкори («Дюнкерк» і «Страсбург») та п’ять старих: «Курбе», «Парі» (третій корабель цього типу – «Жан Бар» – виключили з бойового складу флоту у 1937 р.), «Бретань», «Лоррен» і «Прованс».

      На момент початку Другої світової війни французький флот перебував у процесі перебудови й оновлення. Готовність його до війни була назагал гірша, ніж флоту італійського. До того ж, з огляду на воєнно-політичний союз з Великобританією, Франція мусила рахуватись з пріоритетністю Атлантичного ТВД порівняно з Середземноморським. А оскільки Італія у вересні 1939 р. оголосила про свій нейтралітет, підготовка французького флоту до можливих бойових дій на Середземному морі була досить поверховою.

      1.5. Інші учасники конфлікту

      Крім перелічених нами країн, участь (хоч і лише епізодичну) у бойових діях Другої світової війни на Середземному морі взяли флоти Югославії та Греції. Поступово нарощували розмах своїх операцій крігсмарине – військово-морські сили Німеччини. Після вересня 1943 р. саме крігсмарине лишались єдиною силою, яка намагалась протистояти флотам союзників. Нарешті, дві держави – Іспанія та Туреччина – займаючи стратегічно важливе положення, дотримувались нейтралітету.

      Греція у міжвоєнний період не інвестувала надто значних коштів у розбудову флоту. Найбільшими його кораблями були лінкори «Кілікіс» і «Лемнос» – колишні американські кораблі додредноутної епохи, придбані у 1914 р. З 1931 р. ці кораблі служили як плавучі батареї зі скороченими екіпажами. Третій великий корабель – панцирний крейсер «Георгіос Авероф» – був введений до складу флоту у 1912 р., але в середині 1920-х років пройшов модернізацію і частково зберігав свій бойовий потенціал. Легкий крейсер «Еллі» (1914 р.) вже на час Першої світової війни був морально застарілим.

      Грецький панцирний крейсер «Георгіос Авероф»

      Обмеженість фінансових ресурсів країни не дозволяла у міжвоєнний період інвестувати у будівництво крупних кораблів. Як наслідок, найсучаснішими кораблями грецького флоту були есмінці. У 1932—1933 рр. флот поповнили чотири кораблі типу «Контуріотіс», побудовані в Італії за модифікованим проєктом «Дардо», а на початку 1939 р. увійшли до бойового складу «Василевс Георгіос І» та «Васіліса Ольга» – кораблі, збудовані у Великобританії за модифікованим проєктом «G» (однієї із серій «абеткових» есмінців). Однак це поповнення не дозволило повністю замінити старі есмінці, і у складі флоту лишалась низка кораблів цього класу, побудованих ще до Першої світової війни.

      Загалом ВМС Греції мали 29 боєздатних кораблів сумарною водотоннажністю близько 35 000 тонн. Слабкість власних збройних сил і наростаюча загроза експансії з боку фашистської Італії змушували грецький уряд шукати шляхів