Грозовий Перевал. Эмили Бронте

ця відчуженість коріниться у відразі до показних виявів почуття, до всього, що робиться про людське око. Він і любить, і ненавидить потайки – і вважає вияви любові або ненависті за недоречне глупство. Та чи не поспішаю я з висновками, приписуючи йому свої власні риси? Причини, що спонукають містера Хіткліфа замикатися в собі при нагоді нового знайомства, можуть бути зовсім іншими, аніж у мене. Я дивна людина: моя люба матуся завжди казала, що мені не судилося зазнати сімейного щастя, і минулого літа я переконався, що таки на нього не заслуговую.

      Відпочиваючи на морському узбережжі, я зустрів одне чарівне створіннячко; вона здавалася мені справжньою богинею – до тих пір, поки не звертала на мене анінайменшої уваги. Я не освідчився їй уголос, та з моїх промовистих поглядів і дурневі було ясно, що я закохався в неї до нестями. Нарешті вона все зрозуміла і подарувала мені стрічний погляд – найніжніший погляд, який лишень можна собі уявити. І що ж я вдіяв? Соромно зізнатись, але я знов відчужено замкнувся у своїй мушлі. На кожний погляд я відповідав усе суворіше; врешті-решт бідна крихітка засумнівалась у власному почутті і, гірко картаючи себе за уявну помилку, вмовила матір поїхати звідти. Таке дивацтво принесло мені славу безсердечного негідника; і лише я один знав, наскільки це несправедливо.

      Я сів біля вогню, напроти місця, обраного господарем, і, щоб заповнити вимушену мовчанку, спробував побавитись із сукою: вона полишила свої материнські обов'язки й по-вовчому підкралася ззаду до моїх ніг. Роззявивши пащеку, кровожерно вишкірила на мене свої білі ікла й відповіла на мою увагу протяжним гарчанням.

      – Ви б краще дали суці спокій, – в тон з нею гарикнув містер Хіткліф, вгамовуючи бестію стусаном ноги. – Вона в мене не розпаскуджена, не для того її тримаю.

      Потім, повернувшись до бічних дверей, він заволав знову:

      – Джозефе!

      Джозеф щось промимрив із недосяжних глибин льоху, та вочевидь не квапився виринути перед хазяйські очі. Довелося господареві самому спуститись до нього, залишивши мене vis-è-vis[10] із паскудною сукою та двома кошлатими вівчарками, що разом із нею взялися чигати на кожен мій порух. Я аж ніяк не горів бажанням поспілкуватися з ними ближче, тому сидів собі тихесенько; та, на жаль, вважаючи їх неспроможними зрозуміти мовчазне глузування, я почав підморгувати і строїти міни цій славній трійці – і так дошкулив волохатій леді, що вона, оскаженівши з люті, зненацька шарпнулася до моїх колін. Я відштурхнув її геть і хутко присунув до себе стіл. Наша сутичка наполохала всю зграю, і з півдесятка чотириногих демонів повискакувало зі своїх потаємних сховищ на середину кімнати. Я відчув, що мої ноги та поли одягу зазнають відчутних утисків, і, не дуже вдало відмагаючись кочергою від найгрізніших супротивників, нарешті був змушений покликати на допомогу.

      Містер Хіткліф і його слуга підіймалися з льоху страх як повільно; не думаю, що вони хоч трохи прискорили кроки, почувши відчайдушний

10

Віч-на-віч (франц.).