Привиди. Генрик Ибсен

Мандерс. Чи не знайдеться тут таких людей… солідних… цілком солідних, поважних, які б визнали це негожим?

      Фру Алвінг. Що ви, власне, розумієте під людьми солідними, поважними?

      Пастор Мандерс. Ну, я маю на увазі людей такою мірою незалежних і впливових за своїм становищем, що з їх думкою не можна не рахуватись.

      Фру Алвінг. Так, таких тут знайдеться декілька… які, мабуть, визнають це негожим.

      Пастор Мандерс. Ось бачите. А в місті у нас таких багато. Згадайте тільки всіх прихильників мого собрата. Такий наш крок можуть розцінити як невір'я, відсутність у нас уповання на вищий промисл.

      Фру Алвінг. Але ж ви з свого боку, дорогий пане пасторе, знаєте, що…

      Пастор Мандерс. Я це знаю, знаю. Цілком переконаний, що так треба. Це так. Та ми все-таки не можемо нікому завадити тлумачити наші мотиви, як хто хоче. А подібні пересуди можуть зашкодити справі…

      Фру Алвінг. Звісно, якщо так…

      Пастор Мандерс. Я не можу також не взяти до уваги скрутного… я ладен навіть сказати, двозначного становища, в яке я можу потрапити. В керівних колах у місті дуже цікавляться притулком. Він частково повинен вдовольняти і потреби міста; він, треба сподіватись, чималою мірою полегшить общині піклування про бідних. Але оскільки я був вашим порадником і відав усією діловою стороною справи, то й повинен тепер побоюватись, що поважні громадяни накинуться насамперед на мене…

      Фру Алвінг. Так, вам не слід піддавати себе цьому.

      Пастор Мандерс. Не кажучи вже про напади, які, без сумніву, посиплються на мене у певних газетах і журналах, які…

      Фру Алвінг. Досить, дорогий пане пасторе. Одне це міркування вирішує справу.

      Пастор Мандерс. Отже, не треба страхувати?

      Фру Алвінг. Ні. Відмовимось від цього.

      Пастор Мандерс (відкидаючись на спинку стільця). А якщо трапиться все-таки нещастя? Хто знає? Ви відшкодуєте збитки?

      Фру Алвінг. Ні, прямо кажу, я цього не беру на себе.

      Пастор Мандерс. Тож знаєте, фру Алвінг… в такому разі ми беремо на себе відповідальність, яка змушує добре замислитись.

      Фру Алвінг. Ну, а хіба, по-вашому, ми можемо зробити інакше?

      Пастор Мандерс. Ні, в тому-то й справа, що ні. Нам не слід давати привід судити нас вздовж і впоперек, і ми аж ніяк не маємо права викликати ремствування парафіян.

      Фру Алвінг. У кожному разі вам, як пастору, це робити не варто.

      Пастор Мандерс. І мені здається також, ми маємо право уповати, що такій установі пощастить… що вона буде під особливим заступництвом.

      Фру Алвінг. Будемо уповати, пасторе Мандерс.

      Пастор Мандерс. Виходить, залишимо так?

      Фру Алвінг. Так, без сумніву.

      Пастор Мандерс. Добре. Бути по-вашому. (Записує.) Отже, не страхувати.

      Фру Алвінг. Дивно, однак, що ви заговорили про це якраз сьогодні…

      Пастор Мандерс. Я багато разів збирався спитати вас щодо цього…

      Фру Алвінг…тому що вчора у нас мало не виникла там пожежа.

      Пастор Мандерс. Що таке?

      Фру Алвінг. Власне, нічого особливого. Загорілися стружки в столярні.

      Пастор