Підпори суспільства. Генрик Ибсен

все більше ласкою, фру Люнге.

      Фру Руммель. Цить… Ось вона! (Голосно.) Так, справді, Діна така люба дівчина… Ах, ти прийшла, Діно? А ми тут розбирали білизну.

      Фру Голт. Як смачно пахне твій кофе, Дінусю. Чашечка ось такого ранкового кофе…

      Бетті (з тераси). Прошу сюди.

      Марта і Діна допомагають служниці подати все, що треба, до столу. Усі дами розміщуються на терасі і поводяться з Діною перебільшено пестливо. Трохи згодом вона переходить до зали і шукає свою роботу.

      Бетті (за столом на терасі). Діно, а ти хіба не хочеш?

      Діна. Ні, дякую, мені не хочеться. (Сідає з роботою.)

      Рерлун, обмінявшися кількома словами з фру Бернік, входить до зали.

      Рерлун (удаючи, що йому треба щось взяти зі столу, тихо). Діно!

      Діна. Що?

      Рерлун. Чому ви не хочете лишатись там?

      Діна. Коли я принесла кофе, я догадалася по обличчю приїжджої дами, що мова йшла про мене.

      Рерлун. А яка вона була люб'язна з вами, це ви помітили?

      Діна. Я цього не терплю.

      Рерлун. Вдача у вас непокірлива, Діно.

      Діна. Так.

      Рерлун. Але чому ж?

      Діна. Така вже я є.

      Рерлун. Чом би вам не спробувати змінитись?

      Діна. Ні.

      Рерлун. Чому?

      Діна (глянувши на нього). Адже я належу до морально зіпсованих.

      Рерлун. Так не годиться, Діно.

      Діна. Мама теж була морально зіпсована.

      Рерлун. Хто вам наговорив такого?

      Діна. Ніхто. Мені ніколи нічого не кажуть. Чому не кажуть? Усі поводяться зі мною так обережно, ніби я одразу розіб'юся, якщо… О, як я ненавиджу це добросердя…

      Рерлун. Люба Діно, я добре розумію, що вам тут тяжко, але…

      Діна. Ах, мені б тільки вирватися звідси! Я б зуміла пробити собі дорогу, якби мене не оточували такі… такі…

      Рерлун. Які такі?

      Діна. Такі пристойні й високоморальні люди.

      Рерлун. Ви це несерйозно, Діно.

      Діна. Ви прекрасно розумієте, як це серйозно з мого боку. Гільду й Нетту щодня приводять сюди, щоб вони служили мені за приклад. Але мені ніколи не стати такою зразковою. Та я й не хочу бути такою. О, тільки б мені вирватися звідси, – я певна, я стала б справжньою людиною.

      Рерлун. Ви й так людина хороша, дорога Діно.

      Діна. А яка мені з цього користь тут?

      Рерлун. Значить, поїхати звідси… Ви серйозно думаєте про це?

      Діна. Я б і одного дня тут не залишилась, якби не було вас.

      Рерлун. Скажіть мені, Діно, чому, власне, ви так охоче буваєте зі мною?

      Діна. Тому що ви вчите мене багато чого прекрасного.

      Рерлун. Прекрасного? Ви звете прекрасним те, чого я можу навчити вас?

      Діна. Так. Або, вірніше, ви не вчите мене, але, коли я слухаю вас, мені відкривається так багато прекрасного.

      Рерлун. Як ви це розумієте – що таке прекрасне?

      Діна. От ніколи про це не думала.

      Рерлун. Так подумайте зараз. У чому ж, по-вашому, прекрасне?

      Діна. Прекрасне – це величне… і дуже далеке…

      Рерлун. Гм… Дорога Діно, я так щиро заклопотаний