Мандри Гуллівера. Джонатан Свіфт

побутові оповідки мали приховану політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники. Часто пародіювали офіційні документи чи індивідуальну мову політиків. «Скріблеруси» користувалися «промовистими» іменами. Так, Англія фігурувала під ім'ям Джона Булла («бик», друге значення жаргонне: «абсурд», «нісенітниця»), а Франція – Луї Бабуна (від «Бурбон») тощо[4]. Свіфт придумав опис мандрів цього персонажа до далеких країн. Саме вони стали імпульсом для створення його головного сатиричного шедевру. І хоча Свіфт видав свій твір анонімно, стиль Скріблеруса чітко вказував на автора.

      Жанрову природу «Гуллівера», якого нерідко називають романом, визначити не просто. Треба мати на увазі, що Свіфт не ставив перед собою суто художніх завдань, він писав насамперед памфлет у річищі своїх попередніх творів. Але політична пристрасть і філософська глибокодумність у поєднанні з широкою ерудицією і стилістичною майстерністю призвели до блискучого художнього синтезу. Свіфт широко застосовував уже готові поетичні засоби, сюжетні мотиви і цілі ситуації з арсеналу всієї світової літератури (так само, як у «Казочці про бочку», він по-своєму опрацював відому новелу Боккаччо про три персні – див. день 1, новелу 3). Бажання зрозуміти приховану політичну і літературну основу робить читання твору справою непростою, але захоплюючою. В добу ж Свіфта ця смислова прозорість ситуацій і образів полегшувала читачеві сприйняття книги, а авторові давала змогу камуфлювати свої політичні натяки в незвичайному, комічному вигляді.

      Свіфт запозичив сюжетно-жанрову основу авантюрно-морського роману. До мови географічних звітів публіка звикла завдяки журналам Джозефа Аддісона і Річарда Стіла – «Балакун», «Глядач», «Опікун» та ін. Світ фантастичних образів також не здавався особливо незвичним завдяки романам Сірано де Бержерака, дуже популярним («Інший світ, або держави й імперії Місяця», 1650, та «Комічна історія держав і імперій Сонця», 1662). Популярною була «Правдива історія» античного автора Лукіана. Нарешті, важливим літературним першоджерелом була книга Ф. Рабле «Гарґантюа і Пантаґрюель». Сприйнятливість читача до всього незвичайного підігрівалася різними побрехеньками у зв'язку з колоніальними подорожами англійців. Можливо, що Свіфта надихав і приклад політичного вигнанця Данте Аліґьєрі, який населив вигаданий світ «Божественної комедії» майже без винятків реальними особами – своїми історичними сучасниками, і пов'язав увесь задум з політичним життям Італії.

      Твір Свіфта займає значне місце в контексті Просвітницької доби. Для розуміння твору важлива постать оповідача і головного героя – Гуллівера. Він – втілення просвітницького розуму, який проповідували наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Т. Гоббс, П. Гассенді, Дж. Локк, І. Ньютон, П. Бейль, ПІ. Монтеск'є. Його судження про побачене мають уособлювати «норму» просвітницького здорового глузду. Він постає як такий собі індикатор відхилення від універсальної розумової норми, своєю

4

Докладніше див.: Англия в памфлете: Английская публицистическая проза начала XVIII века / Составитель, автор предисловия и комментария И. О. Шайтанов. – М.: Прогресс, 1987.