Мандри Гуллівера. Джонатан Свіфт

бліні (Ірландія) – богословський факультет Триніті-Коледжу і все життя мріяв одержати високу духовну посаду. Проте мрії ці важко здійснювалися.

      Дуже важливим було для Свіфта десятиліття (1689—1699 pp.), проведене в маєтку лорда Вільяма Темпла, політичного діяча у відставці, глибокого знавця античності. Юнак виконував обов'язки його секретаря. В ці ж роки він прийняв церковне посвячення і зробився сільським священиком. Спілкування з Темплем не лише збагатило Свіфта знаннями про античність, а й розпалило у скромному бакалаврі богослов'я жагу літературної творчості і політичне честолюбство.

      В останнє десятиліття XVII ст. у державному житті Англії відбулися важливі зміни. Після розгнузданого царювання королів Карла II і Якова II, що прийшло на зміну суворій диктатурі Олівера Кромвеля («реставрація Стюартів»), політичний істеблішмент країни вирішив віддати перевагу королю, який, уособлюючи собою непохитні принципи англійської монархії, разом з тим не втручався б у справи молодої буржуазії. Це був Вільгельм Оранський, штатгальтер (співправитель) у Нідерландах, який став правити наприкінці 1688 р. під ім'ям Вільгельма III. Новий король був протестантом, прихильником суворої моралі і не знав англійської мови. Страх перед католиками Стюартами був такий великий, що парламент прийняв спеціальний закон, за яким влада надалі мала перейти до представника Ганноверської династії. Невдовзі (після смерті наступниці Вільгельма Анни) таким королем став Георг І з династії Ганноверських курфюрстів. Він був німцем, протестантом і також не знав англійської мови.

      У цей час провідну роль в політичному житті країни починають відігравати торі і віги. Висунення у державному житті двох партій в якості основних політичних сил свідчило про певну рівновагу дворянства і буржуазії, яка встановилася, нарешті, після бурхливих часів Кромвеля і Стюартів. Цю рівновагу не намагалися зруйнувати нові королі, надаючи партіям можливості скільки завгодно зловтішатися дріб'язковою полемікою і прихованими інтригами одна проти одної. Історики стверджують, що англійська політика в цей час була певною мірою публічною. Це виражалося, зокрема, в тому, що партії залучали для своїх потреб письменників і видавців журналів, що призвело до небаченого розквіту журналістики. Літературна робота для партій добре оплачувалася.

      Починаючи з 1700-х років, Свіфт подовгу живе у Лондоні, втягнутий у вир політичної боротьби. Варто говорити не так про політичні погляди, як про уподобання Свіфта, зумовлені особистими нахилами, міркуваннями кар'єри і болісно розвинутим самолюбством. «Я написав 91 памфлет при трьох царствуваннях[1] до послуг 36 фракцій», – скаже він у віці 30 років. Тісно пов'язаний родинними стосунками з вігами, Свіфт виступив спочатку на боці цієї партії. Коли ж 1710 року гору взяли торі, він перейшов на їхній бік. Письменник зближується з вождями торіїв, зокрема з віконтом Болінброком.

      Саме тоді Свіфт стає всіма визнаним «міністром без портфеля», негласним радником торійського міністерства. В цей час тривала виснажлива для Англії війна з Францією за «іспанську спадщину». Він обрушується на вігів, прибічників війни, у своїх памфлетах («Поведінка союзників і колишнього міністерства у теперішній війні» та ін.). Коли 1713 року війна закінчилася Утрехтським миром, багато хто пов'язував цю подію із заслугами Свіфта-памфлетиста і називав мир «свіфтівським».

      Свіфт сподівається одержати від королеви Анни давно жадану винагороду – високу духовну посаду, проте отримує набагато скромнішу посаду декана (наставника) собора святого Патрика в Дубліні, куди мусив поїхати, страшенно розчарований і роздратований.

      Невдовзі королева помирає, трон посідає Георг І. Болінброк рятується втечею в католицькій Франції. Влада переходить у руки вігів, головою нового кабінету стає Роберт Уолпол. Хоча Свіфт відчуває себе ображеним дублінським призначенням, тепер його скромна посада вдалині від столиці слугує йому за надійний прихисток. Більше того, тут він пише серію памфлетів проти нового уряду на захист прав ірландського народу («Листи суконника» та ін.). Тут народжується головний твір сатирика – «Мандри Гуллівера» з усією гамою почуттів, що терзали дублінського в'язня: від жовчного гніву на свою долю в першій частині до повного розчарування у людині як такій в останній.

      Свіфт мав характер діяльний, честолюбний і іронічний. Він чудово усвідомлював свою виняткову інтелектуальну обдарованість. Втративши змалку батьків, він знаходив єдину втіху у читанні книжок, що допомогли йому розвинути розумові сили. Ще студентом міг по вісім годин, не відриваючись, просиджувати над книжкою. Мав вражаючу пам'ять і хист дотепника, які пізніше не соромився застосовувати проти знаменитих осіб (серед його жертв був, зокрема, Д. Дефо, автор «Робінзона Крузо»).

      Ще з юнацьких років прагнув політичної діяльності. Політичне життя тодішньої Англії можна було б схарактеризувати як безперестанне зіткнення честолюбних прагнень і особистих амбіцій. Воно заплутало у свої тенета і роздрібнило гострий практичний розум Свіфта, отруїло його світогляд скепсисом, але підготувало тим самим ґрунт для яскравої сатири, завдяки якій він назавжди увійшов до історії світової літератури.

      Діяльний настрій змінювався чорною меланхолією,

1

Яків (Джеймс) II (до 1688), Марія II (до 1694), Вільгельм III (до 1702, спочатку спільно з Марією). Подальші королі за життя Свіфта: Анна (до 1714). Георг І (до 1727), Георг II (до 1760).