Любий друг (збірник). Ги де Мопассан

Молода жінка обдурює чоловіка з огидним дідом, бо той генерал і це лестить її самолюбству («Вечір»).

      У світському середовищі адюльтер – це спосіб розважитись, заповнити порожнечу розкішного й бездіяльного існування («Поліно», «Засувка», «Кімната ¹11», «Визнання», «Сповідь», «Побачення»). Аристократичні дами за своєю моральністю не відрізняються від повій («Зустріч», «Біля ліжка», «Баронеса», «Кивок»). Святенництво, лицемірство поєднуються в середовищі власників з грубою розпустою і огидними пороками («Могильниці», «Дім Тельє», «Заступник»). Жертвами морального зубожіння буржуазного суспільства є сотні і тисячі нещасних жінок, які за шматок хліба, за теплий куток продають свою ласку («У Різдвяну ніч», «Одіссея одної повії», «В порту»).

      Мопассана хвилює доля нешлюбних дітей («Шафа», «Дитина»). В його новелах часто звучить мотив розплати за байдужість і егоїзм, з яким багатий пан покинув колись свою кохану просту дівчину, не турбуючись долею власної дитини («Син», «Дюшу», «Маслиновий гай»).

      Окрему групу становлять новели, в яких Мопассан говорить про трагічну самотність людини в жорстокому світі егоїзму. Сповнені глибокого хвилювання і болю, ці твори ятрять серце своєю сумною правдою. Такі новели, як «Міс Гаррієт» чи «Королева Гортензія», належать до кращих гуманістичних творів світової літератури. Є серед новел Мопассана ліричні шедеври, твори про красу кохання, про світлу мрію людської душі («Місячне сяйво», «Продається»). Поряд з ними особливо похмуро виглядають оповідання про людську низцість, безглузду брутальність, збочення і злочини («Пані Батіст», «Маленька Рок», «Осел», «Муарон», «Сповідь», «Денщик», «Потопельник»). У численних новелах про релігію, церкву та її слуг Мопассан постає перед нами як атеїст, який бореться проти релігійного фанатизму («Стрибок вівчаря»), широко й гуманно трактує питання віри, засуджує целібат, що позбавляє священика сім’ї, робить його самотнім чи штовхає на приховані зв’язки з жінками («Хрестини», «У вагоні», «Маслиновий гай»), весело сміється з релігійних забобонів священицтва («Мощі», «Нормандець», «Мій дядько Состен», «Сповідь Теодюля Сабо», «Обранець пані Гюсон»).

      Більшістю своїх новел Мопассан заслужив високе звання майстра і вчителя. Кожний письменник, що звертається до цієї прозової форми, багато чого може навчитися в автора «Пампушки». Це й величезна праця над словом, старанний добір найвдячнішого, повнозначного, це прагнення досягти короткості й стислості речення, енергійного, напруженого, місткого. Це найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації. Це вміння сконцентрувати в одній події, в різкому зіткненні характерів найважливіше, що є суттю явища чи індивідуальності, вміння на кількох сторінках створити драматичне напруження, що породжує в сприйнятті читача блискавку думки. Це абсолютна достовірність кожної деталі, яка сполучається з переконливою правдою цілого. Це хист без нав’язливого моралізаторства, повчань, пояснень, хист передати