Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

навпаки, тримався більш революційних поглядів. На його думку, кожна слабка держава приречена на загибель, і він питав Швейка, як той дивиться на ці речі.

      Швейк заявив, що він з державою ніколи не мав жодної справи; правда, одного разу йому довелося виховувати кволе щеня сенбернара, він годував його солдатськими сухарями, і воно теж здохло.

      Коли кожен з них вихилив по п’ятій чвертці, Бретшнейдер проголосив себе анархістом і спитав у Швейка поради, до котрої ж організації йому записатися.

      Швейк розповів, що якось один анархіст купив у нього в кредит за сто крон леонберга, але останнього внеску так і не віддав.

      За шостою чверткою Бретшнейдер заговорив про революцію і висловився проти мобілізації, але Швейк нахилився до нього і шепнув на вухо:

      – Щойно до шинку зайшов якийсь клієнт, то краще мовчіть, бо можете мати неприємності. Бачите ж, трактирниця вже плаче.

      Пані Палівцова й справді плакала на своєму стільці за стойкою.

      – Чого ви, хазяйко, плачете? – спитав Бретшнейдер. – За три місяці виграємо війну, буде амністія, і ваш чоловік повернеться. Отоді ми у вас нажлуктимося. Чи, може, ви не думаєте, що ми виграємо? – звернувся він до Швейка.

      – На біса пережовувати без кінця те саме? – сказав Швейк. – Мусимо виграти, й квит! А зараз мені час додому.

      Швейк розплатився і повернувся до своєї старої служниці пані Міллерової. Вона дуже злякалася, коли побачила, що людина, яка відчиняє ключем двері, – сам Швейк.

      – Я гадала, що ви, паночку, повернетесь аж за кілька років, – сказала вона з вродженою щирістю. – Я тим часом з милосердя взяла на квартиру одного швейцара з нічної кав’ярні. У нас три рази був обшук, але нічого не знайшли і сказали, що вам, мовляв, каюк, бо ви хитра сволота.

      Швейк мав нагоду відразу ж переконатися, що незнайомий влаштувався з усіма вигодами. Спав у його ліжку і був навіть досить благородний: вдоволився лише половиною постелі, бо на другій умостилося якесь довговолосе створіння, яке спало, обійнявши його з вдячності за шию. Частини чоловічого й жіночого гардеробу валялися впереміж навколо ліжка. З цього хаосу було видно, що швейцар нічної кав’ярні повернувся зі своєю дамою під мухою.

      – Пане, – сказав Швейк, трясучи непроханого пожильця, – глядіть, так можете і обід проспати. Мені було б дуже неприємно, коли б про мене сказали, буцімто я вас викинув з хати аж тоді, коли вже обіду ніде не дістанеш.

      Швейцар з нічної кав’ярні дуже розіспався і довго не міг уторопати, що додому повернувся власник ліжка і пред’являє на нього свої права.

      За звичаєм усіх швейцарів з нічних кав’ярень, цей пан пообіцяв віддухопелити кожного, хто наважиться його будити, і намірився спати далі.

      Швейк тим часом позбирав частини його гардеробу, приніс їх до постелі й, енергійно струснувши швейцара, сказав:

      – Якщо ви не одягнетесь, я буду змушений викинути вас на вулицю в такому вигляді, як ви є. Для вас буде вигідніше вилетіти звідси одягненому.

      – Я хотів поспати до восьмої вечора, –