Мартін Іден. Джек Лондон

для нього проблемою.

      Природно, що в романі про митця, письменника, ставиться питання естетики й літературно-художньої творчості. Погляди на них, зрозуміла річ, у героя і автора збігаються. Наголошується передусім любов Ідена до «життєвої правди», яка ототожнюється з реалізмом. Проте, уточнює автор, «реалізм він намагався поєднати з красою і примхами уяви», прагнув не звичайного, а «натхненного реалізму, перейнятого вірою в людину й високі ідеали». Героя роману повністю не влаштовують обидві поширені течії тогочасної літератури, ні та, що «малювала людину якимсь божеством, позбавленим усього земного», тобто романтизм, ні та, що «бачила в людині звіра, забуваючи про її духовні потреби», тобто натуралізм. У наведених атестаціях обидві течії утрируються, як неоромантизм, котрий був далекий від того, щоб «малювати людину якимось божеством», ні натуралізм, який розумів людину як істоту, що поєднує біологічне й соціальне. Для Мартіна Ідена «істина була посередині», тобто він, як і його творець, поєднував у своїх творах натуралізм і неоромантизм, що означується Лондоном як «натхненний реалізм».

      У «Мартіні Ідені» Джек Лондон більшою мірою, ніж у багатьох своїх романах, йшов від поетики реалістично-натуралістичної прози другої половини XIX ст., зокрема її «об'єктивізму». Автор цього роману теж знає все про своїх персонажів, аж до їхніх найпотаємніших думок і неусвідомлюваних ними інстинктивних порухів. Зовнішні прояви своєї присутності він прагне звести до мінімуму, створити ілюзію, ніби дійсність сама себе розгортає і розповідає. Він часто надає слово персонажам, які промовляють самі про себе, а у вираженні того, що відбувається у їхньому внутрішньому світі і що самі вони не в спромозі оформити словом, вдається до невласне прямої мови. Постійно вдається письменник і до двопланової оповіді, яка виявляється особливо ефективною у розкритті невідповідності між тим, що промовляє поведінка персонажа, його манери, мова і тим, що за ними ховається у його внутрішньому світі. Так, якби в перших розділах роману оповідь не переключалася постійно з того, як тримався Мартін у вітальні Морзів, на думки, яскраві образи й картини, що виринали в його свідомості, у нас склалося б зовсім інше, надто однобічне уявлення про нього. Але «двопланово» зображені далеко не всі персонажі, а лише Мартін і Рут, інші даються або в об'єктивному плані, через вчинки, жести, висловлювання, або переломленими у сприйнятті головного героя.

      Тим своєрідним фокусом твору, до якого все стягується і в якому переломлюється все зображуване, є образ Мартіна Ідена. Оскільки ж цей одраз, світосприйняття й світопереживання Мартіна означені романтизмом, це вносить у твір сильний романтичний струмінь, що проявляється на різних його рівнях.

      Н. Д. Білик

      Мартін Іден

      Роман

      Розділ І

      Той, що був попереду, повернув ключа в замку, відчинив двері й увійшов до передпокою, а за ним ступив молодий хлопець, незграбно