Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi. Валерій Солдатенко

решту життя у Франції (з 1925 p.), колишній голова уряду й держави УНР займався переважно художньою творчістю, зокрема живописом. У роки фашистської окупації Франції був ув'язнений у концтаборі. У післявоєнний час виступав проти гонки озброєнь.

      В. Винниченко – автор багатьох літературних творів; окрім згаданих романів, це п'єси – «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Чужі люди», «Базар» (1910), «Гріх» (1918), драми – «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Медвідь» (1911), «Натусь» (1912) та ін. В останні роки еміграції були написані драми: «Закон», «Великий секрет», «Ательє щастя», «Пророк», «Над». Його соціально-утопічні романи «Соняшна машина» (перший в українській літературі утопічний роман, 1921—1924), «Нова заповідь» (1931—1933), «Вічний імператив» (1936), «Лепрозорій» (1938) та інші містили критику західної капіталістичної системи. Твори В. Винниченка перекладалися російською і багатьма західноєвропейськими мовами. П'єси В. Винниченка ставилися на сценах театрів різних країн, герої літературної спадщини продовжують жити власним кінематографічним життям (фільми «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Медвідь» та ін.).

      На сімдесятому році життя на прохання молодого покоління емігрантів-українців В. Винниченко написав книгу «Заповіт борцям за визволення» (вперше побачила світ в Україні в 1991 p.). Це стисле, чесне осмислення української історії, її уроків, особливо революційної доби і її наслідків, це роздуми над майбутнім України і міркування щодо торжества заповітної української ідеї.

      Цей твір незрозуміло мало освоюється вітчизняною історіографією (очевидно, за прямоту суджень, за «недипломатизм», за вірність автора раз засвоєному в молодості і на все життя імперативу – бути «чесним з собою»). В ньому багато ідей мудрого політика, що все своє свідоме життя присвятив боротьбі за Україну, за її долю. Відзначимо лише одну безумовно глибоку, можливо, навіть стрижньову думку. «Українська державність на Україні є, – вважав В. Винниченко в час апогею тоталітаризму. – її створив народ, вся українська нація в процесі великого перевороту життя в «тюрмі народів» – Росії… Форма української державності за цього відтинку нашої історії не є задовільною для нас. Так, вона не самостійна, не незалежна, вона опанована Росією, вона поневолена, покалічена, грабована, замучена. Але суть її Держави є, вона живе, вона береже в собі сили, які не дозволяють ворогам знищити її, які невиразно тримають у собі ідею самостійності, які в слушний час вибухнуть, щоб здійснити її…». Він вірив, що на його рідній вітчизні «безупинно, невмирущо у всіх душах мовчки і грізно лунає та сама всебічно-визвольна:

      «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля!..»

      Праці В. К. Винниченка

      Боротьба: 3 листів засланого в солдати. – 3-є вид. – К. – Харків, 1917.

      Відродження нації. – К. – Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990): Ч. І—III. Ч. II і III (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.]).

      Відродження нації: Заповіт борцям за визволення. – К., 2008.

      Всесвітня революція. – К. – Відень, 1920. – 16 с.

      Лист