Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри. Данило Яневський

крок: уклали з представниками німецького командування «джентльменську» угоду про взаємний нейтралітет. Німецькі полки діставали змогу безперешкодно виїхати на батьківщину, їхні партнери залишилися з'ясовувати стосунки з ненависним гетьманом сам на сам. Треба було поспішати – на п'яти наступали більшовики…

      Тимчасом настало 9 листопада, «яке я завжди вважав останнім днем мого режиму», – записав у мемуарах Скоропадський. Того дня український посол у Берліні барон Штейнгель поінформував голову держави про революційні події в Німеччині та про усунення від влади імператора Вільгельма II. Українські націонал-соціалістичні діячі, зі свого боку, подали гетьманові декларацію УНСоюзу, з'їзд якого вони планували скликати 17 листопада. Скоропадський, за його пізнішим визнанням, ясно зрозумів, що справа йде до повалення.[112]

      11 листопада 1918 року, після 1568 днів війни, Німеччина, Франція та Велика Британія підписали угоду про припинення вогню на Західному фронті, яка вступила в силу об 11 годині дня. Перша світова завершилася.

      Разом з тим гетьман чітко усвідомлював, що, з огляду на відсутність власної армії та реальний стан німецького експедиційного корпусу, перед ним відкривалися, власне, лише дві можливості. Перша – «самому стати на чолі українського руху», для чого скликати Конгрес, провівши до його складу своїх прихильників… «Я особисто мало вірив в успіх при цьому рішенні, – признавався гетьман, – оскільки ще вранці отримав повідомлення, що було розкрито весь заколот повстання при арешті начальника частини моєї охорони, полковника Аркаса. З його повідомлення з'ясувалося, що конгрес конгресом, а повстання все одно спалахне…» Інша теоретична можливість – закрити Конгрес, опершись при цьому на офіцерські формування, які діяли в Україні – «є одному Києві у нас було до 15 тисяч офіцерів». На роздуми пішли чотири дорогоцінні дні.

      Лише 13 листопада після обговорення в уряді питання про форум УНСоюзу «вісьмома голосами проти семи допущення Конгресу в даний час було вирішено негативно. Я погодився з цим рішенням, – пригадував П. Скоропадський, – але оскільки ясно було, що при недопущенні Конгресу негайно ж ліві українські партії вживуть агресивних заходів, мені необхідно було створити більш рішучий кабінет і більш підходящі для цього військові сили, на які я вирішив спертися, на російський офіцерський склад та на свою Сердюцьку дивізію, на котру я за всіх умов розраховував. Для офіцерства російського складу, – пояснював він логіку сво'іх рішень та дій, – я повинен був негайно оголосити федерацію, бо мені вуха прогуділи, що якщо це буде зроблено, то весь офіцерський склад стане горою, заради Росії, за гетьманську Україну». 13 листопада гетьман відправив у відставку уряд і одночасно оголосив: «твердо стоючи на грунті політичного, культурного і економічного розвитку України, віднині ми повинні працювати для майбутньої федерації з Росією».[113]

      IV

      Перші документи Директорії та «легітимність» нової влади

      15 листопада

112

Психологічну атмосферу тих днів Д. Донцов передав двома реченнями: «8-го (листопада) був в палаці у Тетьмана. Це лише його тінь». – Цит. за: Ковалів П. Д-р Донцов про Гетьмана Павла Скоропадського // Визвольний шлях. – 1966, № 4. – С 498.

113

Скоропадський П. Спогади. – С. 303, 305.