Менсфілд-парк. Джейн Остин

що намічається в середу, і провести місіс Рашворт до її екіпажа, а двох інших леді – до середини паркової алеї.

      Повернувшись до їдальні, він застав там місіс Норріс, яка заклопотано розмірковувала, чи бажаною буде присутність міс Кроуфорд у їхній компанії і чи не затісно буде в ландо у брата і без неї. Обидві міс Бертрам не сприймали всерйоз її вагання, запевняючи, що в ландо вистачить місця для чотирьох осіб, – до того ж хтось може сісти на козли поруч із містером Кроуфордом.

      – Власне, чому ми маємо їхати в екіпажі Кроуфорда, – спитав Едмунд, – або тільки в його екіпажі? Чому не можна скористатися матусиним портшезом? Коли вперше заговорили про цю поїздку, я ніяк не міг збагнути, чому для сімейного візиту не краще скористатися сімейним екіпажем?

      – Що? – вигукнула Джулія. – Увібгатися втрьох до закритого фаетона, та ще й у таку погоду, коли можна їхати в ландо! Ні, любий братику, я не згодна!

      – Тим паче, – додала Марія, – я знаю, що сам містер Кроуфорд хоче нас повезти. Ми домовилися про це раніше, і він, безперечно, сприйняв наші слова як обіцянку.

      – До того ж, мій любий Едмунде, – зауважила місіс Норріс, – брати два екіпажі, коли досить і одного, – це просто зайвий клопіт; і, між нами кажучи, наш візник завжди скаржиться на дорогу між Менсфілд-парком і Созертоном, – алеї, мовляв, занадто вузькі, і кущі чіпляють карету; а ти ж сам розумієш, нікому це не потрібно, щоб наш любий сер Томас по приїзді додому побачив карету геть пошарпаною.

      – Було б негарно скористатися екіпажем містера Кроуфорда тільки з цієї причини, – мовила Марія, – та, щиро кажучи, наш Уїлкокс – старий бовдур, і візник з нього ніякий. Я ладна заприсягтися, що в середу ми й не згадаємо про вузькі дороги.

      – Як на мене, їхати на козлах зовсім непогано, – сказав Едмунд, – я не вважаю це неприємним.

      – Неприємним! – вигукнула Марія. – Господи, та я певна, що це взагалі найкраще місце для будь-кого. Звідти значно краще видно все довкола. Мабуть, міс Кроуфорд сама захоче сидіти на козлах.

      – Тоді ніщо не заважає взяти Фанні; для неї, без сумніву, знайдеться місце.

      – Фанні! – повторила місіс Норріс. – Любий мій Едмунде, про це не може бути й мови. Вона лишиться із своєю тітонькою. Я так і сказала місіс Рашворт. Її там не чекатимуть.

      – Гадаю, мадам, – сказав Едмунд, звертаючись до своєї матері, – у вас не може бути інших причин бажати, щоб Фанні не їхала, окрім того, що стосується вас особисто, вашого комфорту. Якби ви могли обійтися без неї, ви, певно, не хотіли б тримати її вдома?

      – Звичайно, ні; але я не можу без неї обійтися.

      – Можете, якщо я залишуся з вами вдома; а я схильний так вчинити.

      У ту ж мить здійнявся галас обурення.

      – Так, – вів далі Едмунд, – мені зовсім не обов'язково їхати, і я маю намір лишитися вдома. Фанні так хочеться побачити Созертон. Я знаю, вона дуже цього бажає. Їй нечасто доводиться зазнати такої втіхи, і я певний, мем, ви були б раді зробити їй приємне.

      – О, так! Я