Біблійні казки: Казки та легенди про святих. Сборник

буц! Ну, думає, перехитрила бісова віра! Я ж тобі доїду кінця, й пішов додому.

      Раз його жінка зговорилась з одним невірним царевичем втекти від Соломона й змовились так: жінка приставиться мертвою, і як поховають її, то тоді царевич викопає її, й вони втечуть. Зробили так. Царицю вбрали, положили на стіл й покликали Соломона. Прийшов Соломон, обдивився кругом жінки й думає: ні, бісова віро, не обдуриш в другий раз, не вмерла ти. Взяв та розпік залізний прут, та як держала вона руки складені, – так і припік наскрізь. Але ж вона хоч би писнула – така була завзята! Соломон нічого не сказав. Увечері поховали жінку.

      Тільки що її поховали, невірний царевич зараз під’їхав до кладовища, відкопав її, повіз до себе жінку Соломонову. А Соломон на другий день прийшов до її батька та й каже:

      – Біжіть, тату, та подивіться, чи є в труні ваша дочка.

      – Бога ти бійся, – каже батько, – я буду ще тривожити тіло мертвої дочки!

      Але Соломон настояв на свойому. Пішли, заглянули в яму, та тільки руками сплеснули – труна була пуста. Думав Соломон, думав, а далі приказав зробити собі тачку й насипати туди землі. Взяв з собою військо одно чорне, друге біле, третє червоне. Звелів він, щоб його везли до невірного царевича і вкотили в ту хату, де царевич з його жінкою п’ють чай. Взяв він ще з собою три сопілки.

      Привезли його до царевича і вкотили в хату. Царевич і жінка Соломонова засміялись та й кажуть:

      – А чого тобі тут треба?

      – Приїхав, – каже, – вас побачить.

      – То випий же з нами хоч чаю.

      – Не хочу, – каже, – вставати з своєї землі, подайте сюди.

      А жінка каже:

      – Ото дурний! Отак і вік з таким дурним скоротала, але тепер він в наших руках.

      Дала Соломонові чаю. Царевич пішов й приказав зробити шибеницю на Соломона. Випили чаю, а царевич і каже:

      – Йди з нами, Соломоне, на балкон.

      – Ні, – каже, – з своєї землі не оступлюсь, хіба винесете мене.

      Царевич приказав винести його на балкон. Сидить царевич з Соломоновою жінкою на стільцях, а Соломон – в тачці. Царевич показує на шибеницю й питає Соломона:

      – Кому то хата строїться?

      – Або тобі, або мені, але скоріш тобі, – каже Соломон.

      Ті обоє засміялись та й кажуть:

      – В наших руках, а ще каже, що шибениця скоріш на мене, ніж на нього.

      Соломон просить царевича:

      – Нехай я перед смертю хоч заграю.

      Як заграв в одну сопілку, – ого! Біле військо біжить, як може заскочить. А царевич питає:

      – Що то таке?

      – То, – каже, – моя смерть.

      Як заграв у другу сопілку, – червоне військо летить як може. Царевич питає:

      – Що це таке?

      – Це, – каже, – вибігає моя невинна кров.

      Як заграв у третю сопілку, – чорне військо в одну мить прилетіло.

      – А це що таке?

      – Це, – каже, – чорти по твою душу приїхали. А що я на твоїй землі, то й повішу тебе.

      Як крикнув на своє військо, та царевич і шмигнув вверх на шибеницю.

      Цариця тоді в ноги Соломонові:

      – Прости, – каже, – мені, мій голубчику.

      – Ні,