Раніше ніж їх повісять. Джо Аберкромби

зиск, не підмазуючи, щоб поїхати, не зберігаючи якихось секретів».

      «А може, він?» Корстен дан Вурст дивився на Ґлокту, скривившись так, наче він був погано вичищеним нужником, яким той мав скористатися. «Я тисячу разів бачив таких, як він, цей нахабний шмаркач. Може, він і рідний син лорд- губернатора, але цілком очевидно, що він вірний лише самому собі».

      «А може, вона?» Магістр Ейдер була щедра на милі усмішки та вияви ввічливості, але очі в неї були тверді, як діаманти. «Оцінює мене, як купець оцінює клієнта-невігласа. Вона – це більше, ніж вишукані манери та пристрасть до іноземних фасонів. Набагато більше».

      «А може, він?» Тепер видавався підозрілим навіть старий лорд-губернатор. «Чи справді в нього така біда з очима й вухами, як він стверджує? Чи щось у його примружуванні, його запитаннях про те, що відбувається, вказує на прикидання? Чи не знає він уже зараз більше за інших?»

      Ґлокта повернувся й пошкандибав до вікна, притулився до прикрашеної гарною різьбою колони біля нього й визирнув на приголомшливий краєвид. Вечірнє сонце ще гріло йому обличчя. Він уже відчував, як неспокійно соваються члени ради, щиро бажаючи його позбутися. «Цікаво, як швидко вони накажуть каліці забиратися з їхньої прекрасної зали? Я не довіряю жодному з них. Жодному». Він усміхнувся самому собі. «Саме так і має бути».

      Найперше терпець урвався Корстенові дан Вурмсу.

      – Очільнику Ґлокта, – різко промовив він, – ми вдячні вам за те, що ви сумлінно прибули сюди, але я не сумніваюся, що у вас є нагальні справи. У нас вони, звичайно, є.

      – Звісно. – Ґлокта з демонстративною неспішністю пошкандибав назад до столу, неначе виходячи з зали. Тоді витягнув одне крісло й опустився на нього, скривившись від болю в нозі. – Я постараюся висловлювати якнайменше зауважень, принаймні на початку.

      – Що? – перепитав Віссбрук.

      – Що це за один? – поцікавився лорд-губернатор, витягнувшись уперед і примруживши слабкі очі. – Що тут відбувається?

      Його син був безпосередніший.

      – Що це ви, на вашу думку, виробляєте? – запитав він. – Ви з глузду з’їхали?

      Гаддиш Кадія стиха захихотів собі під носа. З Ґлокти чи з люті інших присутніх, незрозуміло.

      – Прошу, панове, прошу, – тихо і терпляче промовила магістр Ейдер. – Очільник щойно прибув і, можливо, не знає, як у Дагосці ведуть справи. Ви маєте знати, що ваш попередник не відвідував цих зборів. Ми успішно керували цим містом кілька років, і…

      – Закрита Рада з цим не погоджується.

      Ґлокта продемонстрував королівський указ, тримаючи його двома пальцями. На мить показав документ усім так, щоб було видно важку червоно-золоту печатку, а тоді кинув на інший кінець столу.

      Карлот дан Ейдер під підозрілими поглядами інших узяла документ, розгорнула й почала читати. Насупилась, а тоді підняла одну гарно вищипану брову.

      – Здається, це ми тут нічого не знаємо.

      – Дайте поглянути! – Корстен дан Вурмс вихопив документ у неї з рук і почав читати. – Не може бути, – пробурмотів він. – Не може бути!

      – На