Святослав (укр.). Семен Скляренко

раннього ранку до пізнього вечора шумів, кричав багатьма голосами і всілякими язиками Подол: тут київський купець чітко карбував руські слова, там гречин щось горлав над своїм оксамитом, ще в одному місці швидко сипав слова хозарин, а там аравієць – не в силі щось зрозуміти, як і витлумачити іншим, хоч біля нього і крутились толковини, – обливався потом, пояснював на мигах, підіймав руку вгору, тикав пальцем у серце, підкидав на долоні свій товар.

      На чільному місці, ближче до бога Волоса, стоять купці земель руських – новгородці привезли на торг горючий камінь, зібраний на берегах Крижаного моря, купи хутр соболиних, кунячих, горностаєвих, чорно-бурої лисиці, шкури морського звіра; язики від Волока мають хутра оленів, зайців, кіз; деревляни вихваляються шкурами й показують баранячі міхури, у яких налито боброві пахощі; вручайські[73] каменерізи привезли на торг пластини з червоного каменю й гори пряслиць; Полянська земля засипала торг пшеницею, ячменем, просом, перед купцями стоять діжки з пахучим медом, лежать великі, схожі на жорна, круги жовтого воску. Багаті купці Руської землі, і їм є що продати гостям заморським.

      А вже гості ці тут і чатують. На Почайні колишуться їхні лодії, над берегом стоять коні й верблюди, біля яких просто на пісках сплять стомлені дружини, раби ж носять і носять до торгу товари далеких гостей.

      Найкрикливіші з них гречини. Вони часто гостюють у Києві-городі, знають мову тутешніх людей, говорять без толковинів. Раби їхні носять від Дніпра й кладуть на помостах грецькі паволоки[74] й римські дібаджі[75], перед ними стоять високі корчаги з вином, амфори з парфумами й мастиками, лежить золоте й срібне узороччя[76], на килимах розсипані обручі на шию, руки, ноги; персні, колти[77] з дорогоцінним камінням, емалі.

      Греки-херсоніти, що живуть на Білобережжі, навезли і насипали на торзі купи солі, в’яленої риби, вони ж пригнали табуни коней. Ці коні ще недавно вільно мчали в степах над Руським морем, а херсоніти їх піймали, загнуздали, привчили до сідел. Не коні – вітер, вони риють копитами пісок, іржуть над Почайною.

      За херсонітами – аравійці, перед ними зелене намистечко з Ховерезма, перли з полуденних теплих морів і знову парфуми й мастики, кориця, перець, лавровий лист, ладан і смирна.

      Найбільше пишаються аравійці мечами з Багдада. Відомо всім, як вони загартовують їх: летять на скажених конях супроти холодного повітря. Але зараз аравійські гості через толковинів намагаються пояснити, що на цей раз їхні мечі ще кращі, бо вони гартували їх у м’язах живих рабів. І раби є тут, їх також привезли на торг. Смутні засмаглі юнаки й дівчата стоять недалеко від купців.

      Товар віддається за товар: пшеницю – за сіль, хутро – за оксамит, мед – за коней, і за пшеницю – хутро, мед, раби. Але про запас у заморських гостей є й драхми, диргеми, динари. У руських купців також є золото й срібло – це гривні, купи, рєзи – шматочки дорогоцінного металу, нарізані з прута.

      Крім

73

Вручай – нині Овруч.

74

Паволоки – коштовні тканини.

75

Дібаджі – оксамити з Рима.

76

Узороччя – вироби із золота й срібла.

77

Колти – підвіски з дужками до жіночого головного убору.