Володимир. Семен Скляренко

молодий новгородський князь – устами князя Володимира промовляв батько його Святослав, славетні діди й прадіди, руські люди.

      2

      Сварга між князями Ярополком і Володимиром не обминула Любеча. Ще взимку, коли вторували шлях між Дніпром і Десною, посадник Бразд багато разів їздив до Остра, радився з волостелином Кожемою, а повертаючись назад, обходив тереми, говорив з своїми певними людьми.

      Багато діла було тепер у Сварга – посадник дозволив йому брати руду на землях княжих, і він день і ніч варив крицю, кував мечі, залізця для стріл, топори, списи, сулиці. Бразд же забирав усю цю кузнь, віз до Остра, а дещо залишав і для себе.

      І в усіх людей у Любечі стало більше роботи – одні рубали ліс і возили колоди до Дніпра, інші – дереводіли – будували на березі десятки лодій, – Бразд щедро платив – не своє, княже.

      Напровесні ж, коли скресла крига, а Дніпром угору попливли лодії з Києва, Бразд зібрав усіх селищан біля старого городища.

      Вони зібрались не так, як у давнину, коли все городище сходилось до могил своїх отців і дідів, поминало їх добрим словом, а вже потім говорило про денні справи свої, слу хаючи старшого з роду, думаючи про долю всіх.

      Нині йшло інакше: Бразд і інші селищани, що мали тереми й двори, Сварг і майстри-дереводіли, скудельники, чинбарі, які працювали на князя, – всі вони стали на пагорку, любечани й ниці, чорні стовпились нижче.

      – Князь наш Ярополк іде на січу з воями верхніх земель, яких веде робочич Володимир, – почав Бразд.

      Сказавши це, він одразу ж зрозумів, що почав недобре, – ниці люди, що стояли під городищем, сколихнулись, загомоніли.

      – Який же він робочич, коли батько його Святослав – Ігорів син і сам посадив його в Новгороді? – запитав хтось з натовпу.

      Посадник налився кров’ю так, що аж посинів.

      – То правда, що князь Святослав посадив Ярополка в Києві, Олега в деревах, а Володимира в Новгороді, але сталось так, що не всі його сини однакові, – токмо Ярополк береже мир і тишу в рідній землі…

      – Посаднику Бразде! З ким у нас мир і тиша? З печенігами та ромеями? Та наші ж діди й батьки віки воювали з ними…

      – Князь Ярополк мудрий! – відповів Бразд. – Доколи будемо кувати мечі, а не рала?! Он – земля, ліси, ріки; токмо би мир.

      То правда! Навкруг були земля, ліси, ріки, колись вони належали їхньому роду, а нині все це чуже: посадникове, волостелинове, княже. Проте Дніпра не повернути всп’ять, того, що було, не повернути, аби мир, мир!

      – Але ж сам князь Ярополк не держить миру, а йде супроти братів своїх!

      Бразд лютував.

      – Як же йому не йти на братів, коли Олег не захотів платити Києву дані, через що й загинув, Володимир такожде не прийняв посадника княжого, підняв нині всі полунощні землі, іде сюди, на Київ, щоб захопити стіл отця свого.

      – То нехай князь Ярополк іде з своєю дружиною на прю супроти брата свого Володимира і нехай меч скаже, кому з них у Києві сидіти, – пролунало з натовпу.

      – Хто це говорить? – заволав Бразд. –