Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

– грішний блуд, а в будні самі жаждуть.

      Старець стояв, поки не стихли дзвони, а потім пішов, викидаючи вперед палицю, голосно розмовляючи сам з собою:

      – Але чому мені докоряють, що я не подав Ісусові води? Хіба я вже був тоді, коли Христос ніс хрест на Голгофу? Я ж нічого не пам'ятаю – ні роду, ні племені… Чому мене називають Вічним жидом? Хто я є?

      Він заклав руки з палицею за спину і йшов, вельми стривожений думками.

      Церковні і костьольні дзвони стихли разом. Очищені молитвою прихожани розійшлися по домах, і в місті настала коротка обідня тиша, дуже коротка: місто квапилося відсвяткувати неділю, бо неділя – раз на тиждень. Напевно, хтось відпочивав і тихо – у кімнаті чи на лавочці у дворі, можливо, таких була й більшість, але ніхто їх не бачив; обличчя недільного міста визирало з шинків, кав'ярень, льокалів і ресторацій.

      На Льоншанівці, що розповзалася тісними вуличками з приліпленими до них халупками аж до Кайзервальдівського узгір'я, у корчмі «Пекелко» бавився ремісний люд. Музика грала біля входу, бо в буфетній кімнаті було глітно, – тут забавлялися тільки льоншанівці, а зайшлим та ще й охочим до спідничок миттю виганяли амура з голови: ламалися в рурку циліндри і під акомпанемент «pacierza»[14] зальотники вилітали стрімголов на брук; у другій кімнаті «Пекелка», яка називалася чомусь читальнею, грали в карти і в шахи, а уболівальники за підказки й підрахунки ходів заробляли собі на тютюн або на гальбу пива.

      На Мазурівці аж гуділа від жовнірських підков кнайпа «Під голубками»; у льокалю пані Скшинської на площі Галицькій пили вино приїжджі шляхтичі-земляни; у брудному заїзді «Під тигром» над Полтвою грали в преферанс греко-католицькі священики; в ресторані «Під трьома гаками» на Францішканській збиралися адвокати, фактори й купці для ділових розмов; до редутових залів на плаці Каструм з'їжджалися на бал пані зі своїми дочками, яким пора виходити заміж: кожен кавалер, який мав у кишені золотого, міг прийти сюди на оглядини; Жорж Гофман у своєму «Hotel de la Russie»[15] дозволяв танцювати непристойний танець – вальс, а хто бажав тілесних утіх і мав тридцять крейцерів, той ішов до закладу Карла Тірра, що за Пороховою баштою.

      І тільки до касино Гехта, одноповерхового будинку, що пишною колонадою виходив до Єзуїтського городу, напудрені камердинери підвозили в каретах, запряжених короткохвостими кіньми, справжніх панів. Біля колон стояли в голубих мундирах поліцаї, в касино заходили тільки ті, хто був запрошений, і можна тут було побачитись з найвищими духовними пастирями всіх віросповідань, із старостами циркулів, з графами й баронами, а деколи навіть з самим губернатором Галіції і Лодомерії.

      У «Пекелку» на Льоншанівці уже стемніло від пилюки й диму, запах вина й поту забивав дух; дівиці, розпашілі від танцю, тісноти і млості, притискалися до своїх кавалерів, тріскали блузочки на грудях, ґудзики самі розстібалися, підпилі зальотники припадали губами до жолобинок між дівочими персами; знадвору до буфетної зали силоміць втискалася музика, розсуваючи спітнілу юрбу; таки увійшли досередини цимбали і скрипка, а музики здиміли;

14

«Отче наш».

15

Руський готель (фр.).