Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж. P.W. Singer

передачі, непорівняно швидший за друкарський верстат і вільніший, ніж радіо та телебачення. Усі обміни повідомленнями щохвилини приєднуються до мільйонів інших, взаємодіючи так, що цей процес мало нагадує потік інформації століття тому.

      Ось чим став Інтернет. Це найпослідовніший розвиток комунікацій від часів винайдення письмового слова. Втім, як і його попередники, він безнадійно прив’язаний до людського сприйняття політики та війни. Прив’язаний навіть тісніше, ніж будь-яка платформа досі. Адже Інтернет перетворився на колосальне інформаційне поле битви, перекресливши століття усталених уявлень про таємне та явне. Цю революцію ми й розглянемо далі.

      3. Правди тут немає. Соціальні мережі та кінець секретів

      Немає нічого захованого, що не виявиться, ані таємного, що не пізнається і не вийде наяв.

Євангелія від св. Луки 8:17

      ОПЕРАЦІЯ «СПИС НЕПТУНА», місія із захоплення Усами бен Ладена, була однією з найпотаємніших бойових операцій в історії. Коли команда «морських котиків» вирушила виконувати її вдосвіта 2 травня 2011 року, про цю операцію знали лише кількадесят людей по всьому світу. Одну групу розмістили в цілком таємному військовому центрі тактичних операцій, а іншу зібрали в кімнаті для нарад Білого дому. Там президент Барак Обама та його радники стежили за успіхами «котиків» за 12 тис. км з допомогою прямого відеозв’язку, що був єдиним джерелом інформації про місію.

      Або принаймні мав бути. Ніхто й не розраховував на акаунт @ReallyVirtual.

      Це не був якийсь шпигун або журналіст. Справжнє ім’я пакистанського фаната техніки та власника кав’ярні – Согаїб Атар. У його профілі в соцмережі йшлося: «IT-консультант, що відпочиває від щурячих перегонів, ховаючись у горах зі своїм ноутбуком».

      За кілька років до того Атар переїхав із гамірного міста Лагор до затишнішого містечка Абботабад, центру гірського туризму та бази Військової академії Пакистану – а тепер ще й місця перебування найрозшукуванішої людини в світі. Коли однієї ночі Атар працював над розробкою програми, його увагу привернув звук гелікоптерів угорі. І він просто зробив те, що мільйони людей роблять щодня: відкрив соціальну мережу, щоб поскаржитися.

      «Над Абботабадом о першій ночі ширяє гелікоптер (рідкісний випадок)», – твітнув він спершу. А коли протягом кількох наступних хвилин «котики» розпочали свою операцію, Атар опублікував цілу купу скарг, що нагадували новинні репортажі. Коли перший гелікоптер полетів геть із тілом бен Ладена та жорсткими дисками з даними про зв’язки Аль-Каїди, Атар твітнув: «Лети звідси, гелікоптере, – поки я не дістав свою здоровезну мухобійку:-/». А коли «котики», що залишилися, підірвали збитий гелікоптер та завантажились у запасний, Атар поширив новину про вибух. «Сильний гуркіт до тремтіння вікон тут, у Абботабаді… Сподіваюся, це не початок чогось поганого:-S».

      Вісім годин по тому одну з найважливіших подій десятиліття нарешті підхопили