Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

Дорога привела його за 200 верст від моря, на схід, у невелике містечко у верхів’ях Сіни (басейн Крішни), а звідти – на північний захід, у Джуннар – фортецю, розташовану на високій горі, на схід від Бомбея. До фортеці вела вузька стежка. Однак мандрівникам, особливо чужоземцям, вхід у міські ворота був заборонений, і жити їм доводилося в заїздах, щоправда безкоштовно.

      У Джуннарі росіянин потрапив у скрутне становище й ледь не втратив свій єдиний товар. Асад-хан, намісник Джуннара, спокусився чудовим конем і повелів силою забрати його. Крім того, довідавшись, що жеребець належав іновірцю, Асад-хан викликав русина до себе в палац і пообіцяв повернути жеребця і тисячу золотих у додачу, якщо чужоземець погодиться перейти в магометанську віру. А якщо ні – не бачити йому жеребця, та й його самого продадуть у рабство.

      Хан дав йому на роздуми чотири дні. Однак Нікітіна врятував щасливий випадок. Саме в ті дні він зустрів старого знайомого Мухаммеда – Афанасій ублагав того бити чолом перед ханом, щоб у віру чужу його не навернули. Віра залишалася для Нікітіна єдиною ланкою, що зв’язувала його з далекою батьківщиною. Хан показав, що може бути милостивий: і у віру свою переходити не став примушувати, і навіть жеребця повернув.

      У Джуннарі Нікітін провів два місяці – почався сезон дощів. Тепер уже іншими очима дивився Нікітін на Індію. Купець був розчарований: йшов сюди, сподіваючись взяти товар на Русь й потім продати його вигідно, але побачив, що «немає нічого на нашу землю».

      Дочекавшись, коли підсохнуть дороги, у вересні Нікітін повів жеребця ще далі, за 400 верст, у місто Бідар, столицю бесерменської (мусульманської) держави Бахмані, що володіло тоді майже всім Деканом до річки Крішни на півдні. Йому вдруге не поталанило, треба було йти далі – в Алланд, де відкривався великий ярмарок. Але на ярмарку зібралося тисяч двадцять коней, і Нікітін продати свого жеребця не зміг.

      Під час подорожі Афанасій Нікітін цікавився звичаями місцевих народів, записував їхні легенди, відвідував релігійні свята. Одна з легенд особливо йому сподобалась. У ній йшлося про лісового царя мавп – «князя мавпячого», що у разі скарги мавп на людей посилав свою рать для покарання кривдників.

      В Індії мавп вважали священними тваринами, їм приносили плоди, варений рис й іншу їжу; на честь мавп в Індії навіть будували храми. Міф про царя мавп зустрічається в героїчному епосі «Рамаяна», де цар мавп Сугрів і його полководець Хануман є союзниками і помічниками героя епосу, царевича Рами.

      Нікітін дуже близько познайомився з деякими індійськими родинами. Він розповів їм, що він не мусульманин, а християнин і звуть його «Офонасій», а не Хозе Ісуф Хоросані, як його тут прозвали. Нові знайомі охоче розповідали йому про своє життя і побут. Мандрівник довідався, що релігійні вірування в них різні, всіх існуючих вір «80 і 4 віри».

      І знову Нікітін у Бідарі. Він бачить тепер те, на що колись не звертав уваги, милується тим, чого раніш не помічав, наприклад, що коридори в палаці султановому