Ротонда душогубців. Тодось Осьмачка

то до сільради прийшов тільки голова організації незаможників. Москалі вдовольнилися і запропонували йому бути присутнім при покаранні дівчини. І голова незаможників спитався політрука:

      – А хіба вже суд відбувся, що вже говорите про кару?

      І той з притиском йому зазначив:

      – Ще тоді відбувся, коли сформувалася перша частина армії, щоб іти з Росії на українських куркулів. А вас ми хотіли сьогодні скликати, щоб ви виявили з нами солідарність. А раз вас нема нікого, то ми тут є, щоб довести свою справу до кінця.

      – А якою ж карою ви покараєте арештовану дівчину? – спитався знов голова сільради.

      – Ми ще не знаємо. Це буде залежати цілком від наших червоноармійців. Ми вирушимо від вас уночі. І по дорозі зупинимося для виконання екзекуції коло сільради…

      І стурбований голова незаможників запитався востаннє:

      – А хіба можна бути справедливим до дівчини, не спитавши в неї ні одного слова про справу?

      І політрук, глянувши на його насмішкувато, запевнив:

      – Якби ми були справедливі до бандитів, то вони б не були бандитами… Ми вас не силуємо. Можете й не бути на екзекуції. Ідіть собі.

      І політрук лишив сільраду.

      Справа розмови відбувалася перед вечором. Сонце вже було за Костяченковими вербами, і тіні від їх затемнювали увесь вигін перед сільрадою. Тільки ще вона сама світилася однією половиною причілка, та коло неї в дворі червона пожежна машина блищала піднятим кінцем водокачного коромисла. І незаможник вийшов із сільради і, примостившись на ґанку, почав чекати, що воно буде. У сінях сиділи на двох ослонах озброєні чотири червоноармійці і гляділи дівчину, заперту в холодну. І настав вечір, потемніла сільрада і в її дворі погасло коромисло на пожежній машині. І один з чотирьох червоноармійців підійшов до незаможника на ґанку і звелів:

      – Ей ти, слиш? Правалівай атсюда…

      Незаможник не зрозумів. Тоді червоноармієць випнув наперед рушницю, неначе споготовившись до стрілянини, крикнув:

      – Правалівай, гаварят!…

      I незаможник, зрозумівши тепер, чого від його хотять, відійшов від ґанку у протилежний бік до людської садиби, бо вже політрука не було, щоб змагатися за справедливість. І під людським двором незаможник став чорніти, неначе стовп, обгорілий на руїні.

      І враз почулася із-за верб маршова музика, гавкіт собак і тупіт москалів. І незаможник швиденько покинув своє місце і зник між хатами у темноту вулиці. А музика і душ півтораста солдатні зупинилася на вигоні перед сільрадою під вигук:

      – Стій…

      І зараз же на ґанок сільради вийшли два червоноармійці, кожний з ліхтарем. І залунала нова команда до озброєної частини:

      – Вільно!.. Всі в коло!..

      По боках частини стали з'являтися селяни і ставати то коло ґанку, то під тином, то осторонь від загальної тисняви людей. І розітнулася знов команда:

      – Перше півколо… круг…ом!

      І все коло нашорошилося обличчями